Український бізнес, який разом з усім суспільством перебував у стані гроггі в перші місяці російського вторгнення, потрохи прийшов до тями. Разом з ним оговтався і державний апарат, задачі якого, попри війну, не змінилися – обставити підприємців прапорцями і знайти максимум джерел наповнення дірявого бюджету. Власне, до того, що прийшов вже час самим заробляти собі на життя, Київ підштовхують західні партнери, які наразі не дають остаточно померти українській фінансовій системі. Повернення до довоєнних податків, яке заплановане з 1 серпня, – одна з перших ознак того, що «канікули» для бізнесу, які виправдовувалися війною, добігли кінця.
У кожного з таборів є своя правда. Держава представлена низкою потужних фіскальних та правоохоронних органів, інтереси бізнесу захищає Рада бізнес-омбудсмена, штат якої складається з трьох десятків співробітників. Цей орган було створено в 2014 році і з тих пір у нього змінилися три керівника. Всі були іноземцями – ексміністр фінансів Литви Альгірдас Шемета, колишній мер Варшави Марцін Свенцицький, а з січня 2022-го ця посада перейшла до дипломата. Роман Ващук – канадієць українського походження, що працював послом Канади в Україні.
У експосла не було надто багато часу, аби вникнути у всі хитросплетіння українського бізнесу, – вже за кілька тижнів після його призначення почалося широкомасштабне російське вторгнення і робота Ради бізнес-омбудсмена перейшла в екстремальний режим. Цей орган заточений на те, аби бути посередником між бізнесом і державою. У розмові з «Главкомом» Ващук розповідає, на що більш за все скаржиться бізнес під час війни, чому не можна буквально сприймати фінансові поради західних партнерів та що його досі дивує в українських реаліях.
70% скарг стосується податків
Ви очолили Раду бізнес-омбудсмена незадовго до повномасштабного російського вторгнення. І тільки-но ви почали розбиратися зі хитросплетіннями стосунків українського бізнесу та держави, як постали геть нові виклики. На другому році війни бізнес вже адаптувався до ситуації, коли у твоє підприємство в будь-який момент може «прилетіти»? Як змінилася динаміка звернень підприємців до вас?
Знаменно, що останні два квартали цього року дуже мало відрізняються від останнього кварталу перед повномасштабним вторгненням. Тоді в перші тижні-місяці все змінилося: ситуація, люди, загалом наша праця, тому що ми не могли нормально приймати скарги, були закриті суди, реєстри і так далі. Минув рік, і ми опинилися приблизно там само, де були: тобто відбулася стабілізація економіки, але разом з нею відбулася і стабілізація тих самих проблем, які відчував бізнес. До роботи повернулися держоргани, вони відновили її з тими самими плюсами і мінусами, які були раніше. У дечому вони більше дошкуляють, ніж раніше, але приблизно в тих самих пропорціях. 70% скарг стосується податків, про що говорить наша статистика скарг у другому кварталі 2023 року, приблизно 9% – правоохоронних органів, 6% – митниці. Хоча я, звісно, хотів би бачити інші пропорції та іншу динаміку.
У другому кварталі ми бачимо збільшення кількості звернень бізнесу до Ради – 361 скарга. Це є більше, ніж у I кварталі, коли протягом січня-березня 2023 року ми опрацювали 328 звернень, у IV кварталі 2022 року – 305 скарг. Ми пов’язуємо це як з пожвавленням підприємницької діяльності, так і зі спробами державних органів нав’язати підприємцям свою волю.
У кого зараз найбільші проблеми з державою? І чим, власне, ви конкретно можете цим підприємцям допомогти?
Малий/середній бізнес – дві третини скаржників. Великий також складає чималі 30-34%. Український бізнес – це 86%, з іноземними інвестиціями відповідно – 14%. Це, так би мовити, – наша база клієнтів.
Для мене є дуже показовим один кейс, який добре демонструє українські податкові патології. Проблема ж навіть не в рівні податків, а в стилі адміністрування. Є така фірма «Цемто», яка діяла як і виробник і продавець безпекового спорядження в окупованому нині Сєвєродонецьку. Коли туди прийшла війна, власник і кілька працівників перебралися до Броварів Київської області. Він там відновив фірму вже не як виробник, а як гуртовий продавець цієї продукції. І тут виявилося, що податкова хоче мати точну інвентаризацію його складу з Сєвєродонецька, який частково зруйнований і розташований на окупованої території.
Тобто хтось дуже буквально ставить питання, які можна ставити під час перевірки податкових накладних, і в результаті діяльність цієї компанії була заморожена. Ми сіли з податковою, розібрали по порядку всі ці кроки і дали їм зрозуміти, що вони не мають абсолютно жодного сенсу. Зрештою цю компанію із категорії ризикових виключили, прийняли накладні і вони знову можуть працювати. Але на вирішення цієї проблеми було витрачено десятки, якщо не сотні годин цього підприємця, замість розвитку його бізнесу на новому місці після успішної релокації.
Ми бачимо позитивну тенденцію у Державній податковій службі
Є ще один загальний приклад – низка скаржників натрапляли на цю неврегульовану проблему. Ще в березні 2022 року Верховна Рада проголосувала законопроєкт, згідно з яким ваша фірма може розраховувати на певні пільги, якщо розташована у зоні бойових дій. Але ця допомога залежала від існування списку територій, яких саме це стосується. І цей список просто довго не могли скласти. У законі було написано, що ці території визначає Кабінет міністрів, який досить логічно доручив це зробити Міністерству з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Податкова протягом кількох місяців заявляла, що вона цей список не визнає, бо його прямо не видав Кабмін. Мені, як людині канадської формації, це важко розуміти, але я щоразу більше вчуся. У багатьох країнах уряд чи державна установа є однією юридичною особою і те, що робить одна їхня частина, визнається другою. В Україні всі частини урядової структури є окремими юридичними особами, і на цьому грають. І ця тяганина тривала 10 місяців. Знову ж таки, скільки часу і можливостей було втрачено фірмами, поки ця сута формальна та надумана причина не була розв’язана. Урешті довелося приймати окремий закон, щоб цю колізію якось розрулити. Тобто якщо стільки часу та енергії витрачається на абсолютно непродуктивні адміністративні інтерпретації реальності, цей час не може бути витрачений на розширення виробництва, допомогу фронту і так далі.
Мої юристи терпляче мені пояснюють, що першопричина цього криється в гіпертрофованому розумінні ніби досить невинної 19 статті Конституції, у другій частині якої написано, що уряд і місцеве самоврядування діють тільки в межах своїх законних повноважень. Звісно, це нормально, бо вони не повинні залізати там, де не треба, але це абсурдно інтерпретується у такий спосіб, що якщо певна дія не є точно прописана до деталі, то вона є заборонена. І тоді до занадто ініціативних чи толкових державних службовців, чи фірм, приходять або адміністративні процедури, або кримінальні провадження. Це ми бачимо по тому ж «кейсу Пивоварського» (Андрій Пивоварський – ексміністр інфраструктури).
Тепер є ціла заковика із постановою Кабміну № 335 – це питання, чи можуть фірми мати прибуток на державному оборонному замовленні.
Міністр оборони Олексій Резніков впевнений, що можуть.
Здоровий глузд, логіка, дух Цивільного та Господарського кодексів вказують, що можуть. Але за доктринальним підходом до адміністративного права Держаудитслужба вирішила, що якщо слово «прибуток» не було прописано в постанові 335, то його бути не може. І тим самим кожен, хто отримує прибуток на оборонних замовленнях, фактично обкрадає державу. Тобто це потрібно тоді санкціонувати так чи інакше. Думаю, тут потрібні дуже чіткі інтерпретації судів і вони їх роблять. Але в Україні нема формального прецедентного права, хоча в законодавстві про Верховний суд йдеться про те, що його чітко видані рішення є обов’язковими для інтерпретації законодавства України.
Податкова і митниця 90-94% справ програють у судах – або у першій інстанції або в апеляції у Верховному суді. Ми у своїх звітах про адміністрування податків ще два роки тому написали, що треба адміністративну практику підігнати під судову. На що нам відповідають: «Ах, ви не знаєте, які у нас суди!». Тобто раптом чиновники стають активістами неурядової організації, які пояснюють, чому вони не виконують судові рішення.
І притому треба сказати, що ми бачимо позитивну тенденцію вже десь пів року у Державній податковій службі, яка створила систему і підготувала людей, аби виконувати судові рішення у податкових справах. Якщо раніше ми мали 50-60 скарг на місяць на невиконання судових рішень, то тепер їхня кількість скоротилася в три-чотири рази.
У вас як омбудсмена достатньо повноважень, щоб вирішувати проблеми бізнесу чи ви бачите, що влада просто терпить та ігнорує ваші звернення?
Ми допомагаємо експертними знаннями наших інспекторів – це дуже кваліфіковані юристи, які професійно вперто, енергійно пишуть, дзвонять, зустрічаються з державними органами, щоб їх переконати у тому, що вони щось зробили не так.
Але ми не приймаємо всіх скарг, якщо бачимо, що скарга безпідставна, або фірма, яка її подає, цілковито «чорна» або «сіра». Ми йдемо зі скаргами до держорганів, якщо вважаємо, що фірма була дійсно трактована недобросовісно. Ми маємо 10 днів на попередній і 90 днів – на детальний розгляд справи. Десь у двох третинах випадків ми отримуємо для скаржників позитивне рішення. Згідно з постановою Кабінету міністрів 2013 року, держорган зобов’язаний відповідати нам у конкретний термін. Звісно, він не зобов’язаний з нами погодитися, ми його не можемо до цього змусити. Але важливий сам факт, що вони отримують від нас лист за листом і ми маємо меморандуми про співпрацю з 14-ма держорганами, зустрічаємося з ними і обговорюємо проблеми. Для держорганів не є репутаційно добре, якщо ми будемо про ці проблеми всюди розповідати. Їм спокійніше буде, щоб ми від них відчепилися.
Звісно, ми не можемо приймати закони за Верховну Раду, але можемо написати системний чи оперативний звіт, вказуючи не тільки на поодинокі скарги, але на системні проблеми і пропонувати, як їх оминути в майбутньому.
Малі підприємці, які виїхали з України, зауважують, що в інших країнах їм складніше
А наскільки до вас взагалі активно звертається бізнес чи вважає, що питання з державою краще вирішити якимись своїми неофіційними шляхами?
Ми маємо приблизно 300-400 скарг щоквартально, тобто три-чотири скарги на день надходять. Ми стараємося протягом квартального періоду, і навіть раніше, їх розв’язати.
Рада бізнес-омбудсмена не є прямим антикорупційним органом, як НАБУ чи НАЗК, хоч ми з ними співпрацюємо, але ми є, так би сказати, альтернативою корупції. Тобто фірма не мусить десь тихо домовлятися і щось там полагоджувати, а може прийти до нас і ми відкрито будемо розбирати це питання напряму з державними органами, бо маємо повноваження входити з ними в діалог.
А як ви свою ефективність вираховуєте? Є якийсь КРІ?
Десь в останньому кварталі 66% справ ми завершили успішно для скаржника. Це один показник. Друге – ми опитуємо своїх клієнтів, чи вони задоволені спілкуванням із нами. Позитивних відгуків – понад 90%, навіть від тих, кому не вдається остаточно усе розв’язати. Аргументи наших юристів вони потім беруть з собою вже в суд, бо ми намагаємося розв’язувати проблеми досудово і полюбовно.
Є ще один показник – суми грошей у скасованих податках чи штрафах, які повернуто бізнесу. Від заснування ми повернули вже майже 25 млрд грн., а за останній квартал – 105 млн грн. Є речі, які не можна оцифрувати та підрахувати, – наприклад, коли завдяки нашому втручанню зняли якусь адміністративну перешкоду, аби щось будувати.
Штату вистачає на таку кількість справ?
На даний момент це 32 особи, з них 18 юристів, – думаю, цього достатньо. Ми сподіваємося, що зможемо ще добрати кілька людей, які могли би спеціалізуватися на проєктах відбудови. Тобто будемо шукати людей, які знаються в управлінні великими інфраструктурними проєктами – розбираються не тільки в правових аспектах, але також в інженерних, контрактних і тому подібних.
Наші закордонні партнери, завдяки яким зараз жевріє українська економіка, завжди активно моніторили і стан корупції, і простоту ведення бізнесу в країні. Ви близькі до цього середовища, бо були послом країни, що входить в G7. Їхні спостереження корелюють з вашими?
Часом сигнали від закордонних партнерів йдуть трошки протилежні. Податкова після початку вторгнення знову змогла запрацювати від липня 2022 року, і тоді Міжнародний валютний фонд сказав, що нам треба самим заробляти на життя, бо не може ціла країна бути на податкових канікулах. І думаю, що в Міністерстві фінансів, у Державної податкової службі та взагалі у влади є бажання показати, що ми збираємо податки. І якщо ви зауважили, звіт за перших шість місяців був такий, що ми навіть перевиконали план по податках. Вони зростають, хоч економіка менше зростає, і це подається як перемога.
Воно до певної міри, може, так і є, але разом із зупиненням податкових накладних, повальним викликанням людей в податкову на розмови ця перемога є відносною і короткостроковою. Вона матиме негативні наслідки на довшому шляху, коли з фірм викачають ресурс, який не перевкладається у виробництво чи розширення діяльності.
Але при цьому всі вважають, що вони виконали і перевиконали бажання великих західних друзів, аби Україна якось на себе заробляла. Проблема в тому, що, з одного боку, люди, які приймають ці рішення і дають поради десь у Вашингтоні, не завжди усвідомлюють, що ці «макрозаяви» будуть потім у мікроформі перетікати у регіональну податкову чи митницю, де їх будуть доводити до корегування митної вартості, щоб підтягнути показники. Або бізнес будуть заохочувати платити більше або наперед, тільки щоб виконати і перевиконати норму.
Так що часом мій меседж для західних партнерів полягає в тому, аби вони більше зважали, які саме побажання висловлюють українській стороні. Бо якщо вона візьметься їх виконувати традиційними методами, то результати можуть бути не ті, на які розраховують партнери. Люди, які десь пишуть меморандуми, не знають про деталі відшкодування ПДВ. Власне, і я нічого не знав, доки не потрапив на цю посаду.
А наскільки швидко ви взагалі адаптувалися до українських бізнес-реалій і що стало для вас найбільшим сюрпризом?
Я все ж трохи мав поняття про них, підтримуючи свого часу канадські фірми, які мали різноманітні питання і проблеми в Україні. Але на цій посаді я фактично повернув телескоп навпаки і від якихось макроречей перейшов до перечитування листів ФОПа третьої групи, у якого хотіли відібрати перехід з 5 на 2% оподаткування, тому що він анкету заповнив неправильно.
Так що зараз це – мікрорівень, але ти вже розумієш, які є виклики в цій системі. Проблема не стільки в законодавстві, скільки в головах, аби думати про податки і митницю не як потоки, які треба збільшувати-зменшувати-перенаправляти, а як про нормальний кровообіг держави. Його треба просто встановити і далі просто пильнувати регулярне поповнення казни, а не пробувати впливати на якісь щомісячні показники. Це те, чого я не розумів.
З одного боку, громадянське суспільство, реформатори, люди у «фейсбуці», західні партнери кажуть людям – експериментуйте, давайте нам інновації в управлінні. А коли хтось ту інновацію зробить, на нього заводять кримінальну справу і новатор може наступні три роки відбиватися і віддавати всі свої гроші на адвоката. Тобто бажання суспільства та партнерів є одні, а оцей спадок адміністративний, і тим більше ментальний, глибоко вкорінений і з ним потрібно щось робити.
Наведу ще один приклад – термінал Risoil в Чорноморську. Справу, яку логічно було б розглядати як питання цивільного права чи навіть адміністративного, перетворили в кримінальну. Там було різне читання Водного і Земельного кодексів. От питання: якщо ви будуєте пірс, чи це водна справа держави, чи це земельна справа міста? Обласна адміністрація порадила цій фірмі піти до міста, щоб воно виділило ділянку, що місто і зробило. Тоді хтось інший подивився і сказав, що це стосується води, тому це справа не конкретної області, а держави. І вже мер отримав кримінальну справу за те, що він виділив землю, яка нібито належить не місту, а державі, хоча очевидно, що Чорноморськ є частиною тієї самої держави. Якби я був цим мером чи мером з сусідньої ОТГ, то вже двічі б подумав, чи щось підписувати. Бо хоча обладміністрація рекомендувала, щоб ти це зробив, тепер ти обороняєшся в кримінальному провадженні. Якщо вже є така нестиковка, є безліч інших варіантів, ніж брати кримінальним провадженням мера на гачок.
От бізнес в Україні такий креативний, інноваційний, багато в чому дасть фору європейському, і ніби держава це все дуже підтримує і пишається, а потім вилазять отакі історії. Чим ви це пояснюєте – чиїмось злим умислом, просто нехлюйством чи чимось ще?
Україна має дуже багато різних правоохоронних органів, і людям, які хочуть скоротити шлях до досягнення певної мети, легше криміналізувати справу, ніж все вирішити у правильному юридичному контексті. І коли кожна з цих установ хоче показати свою бурхливу діяльність, вони часом хапаються за справи, які справді не мали би бути в них у провадженні.
«В Україні не прийнято, щоб податковий інспектор з’ясував, що все гаразд»
Як бізнес реагує на повернення довоєнних податків, зокрема, їхній різкий ріст на паливо з 1 липня?
Великий бізнес переважно не має величезних проблем із рівнем податків, але має проблеми з тим, як вони адмініструються. Коли податкові органи намагаються спіймати на якихось формальностях, щоб стягнути штрафи. Тут є ще один момент, що належить до питань ментальності. В Україні не прийнято, щоб податковий інспектор кудись поїхав проводити інспекцію і з’ясував, що там все гаразд. Така інспекція вважається цілковитим провалом. Тоді як в багатьох інших країнах, якщо налагоджена вправна співпраця між податковою і фірмою, навпаки за відсутність штрафів ставлять плюсики. Цей неформальний тиск, що ти обов’язково маєш щось знайти, призводить до того, що люди починають займатися отаким формальним крючкотворством. Звісно, про це не говориться на сайті ДПС, але воно закладене в доісторичних частинах мозку. Звідти й виникає антагоністичне відношення між фіскалами та бізнесом.
При цьому діджиталізація зробила життя менших ФОПів набагато легшим. І малі підприємці, які виїхали з України, зауважують, що в інших країнах їм складніше, ніж в Україні, бо за кордоном є більше правил. Українське законодавство щодо ФОПів взагалі є більш ліберальним, для них створені непогані умови. Але саме непередбачуваність і тенденція скочуватися до ручної керованості процесами є найбільш слабкою ланкою.
Ви згадували про блокування податкових накладних як одну з бід українського бізнесу. Ваш орган навіть проводив окреме розслідування щодо цього. Чи ця проблема позитивно вирішилася?
До кінця не вирішилася. Ми отримали на наше розслідування позитивну реакцію від голови податкового парламентського комітету пана Гетманцева, який похвалив нашу ініціативу. Можна казати про один великий поступ – впровадження адміністративного оскарження прийняття чи неприйняття таблиць даних. Це такий документ, який показує, що входить та виходить з вашої фірми. Колись це був додатковий документ, а тепер він став майже обов’язковим. Незрозуміло, до речі, чому кожна пекарня має додавати, що вона пече хліб, а молочна ферма – виробляє молоко, коли це є очевидним. Але раніше рішення про неприйняття таблиці даних неможливо було формально оскаржувати – треба було лише вгадувати, що податковій не подобається і щось пробувати переписати. Ми сприяли цим розмовам, але вони взагалі були б не потрібні, якби було точніше виписано, у який спосіб бізнес має на це реагувати. На початку липня така можливість адміністративного оскарження рішення про включення компанії у перелік ризикових платників або неприйняття таблиць даних з’явилася, і будемо дивитися, наскільки вона покращила ситуацію.
Поза тим у нас була низка рекомендацій, які ще не прийняті і дискутуються в спільній експертній групі Ради бізнес-омбудсмена з Податковою. І я вам скажу, що нашим колегам і партнерам із Податкової часом нелегко доводиться. Вони часто мають конструктивні пропозиції щодо розв’язання спірних питань, але остаточне слово – за Міністерством фінансів. Думаю, в майбутньому треба більше уваги приділяти тому, які ідеї походять «з низів» – з технічного рівня податківців. Зараз деякі з них відхиляються. Тому я не малював би цілу установу однією фарбою – в кожній з них є люди, які хочуть поступу, а є ті, хто тримаються атавістичних понять і сповільнюють цей поступ.
«У податковій та митній сфері панує культ «виконувачів обов’язків»
Ви можете оцінити роль у фіскальній політиці того ж пана Гетманцева? У нього, м’яко кажучи, не надто добра слава серед малого бізнесу, але він – один з небагатьох голів комітетів, слово якого дещо значить на Банковій. Він роздає свої телефони, аби бізнес дзвонив йому зі скаргами, тобто намагається фактично виконувати дещо вашу роль. І на ту ж податкову Гетманцев має безпосередній вплив – так, його помічник Євген Сокур нещодавно став заступником голови ДПС.
Моя посада є неполітичною, тому я в політичні дискусії не входжу. Пан Гетманцев точно є більшим спеціалістом в деталях української податкової системи, ніж я. Ми мали з ним і з представниками податкової та Міністерства фінансів дискусію перед тим, як опублікувати звіт щодо податкових накладних. Власне, він був її модератором. Мені здається, що пан Гетманцев як голова комітету не може займатися всім. У податковій та митній сфері потрібне постійне керівництво цих органів, бо зараз там панує культ «виконувачів обов’язків». Ці люди стараються як можуть, але ми бачимо на таких прикладах як «Укрпошта», «Укрзалізниця», що наділені повноваженнями керівники можуть змінити на краще не тільки формальний, але й неформальний KPI і поведінку людей в їхніх організаціях.
Ви ж розумієте, що культ цих виконувачів обов’язків виник не просто так: він заохочується, зокрема, на найвищих рівнях, безпосередніми патронами пана Гетманцева. Це якраз спрощує для них оперативне управління.
Я просто кажу, що, з точки зору світової практики, краще мати постійних керівників, які б були наділені повними повноваженнями і могли б тоді питати зі своїх підлеглих, що і як робиться. Але ми працюємо в тих умовах, які є, і доводиться в них знаходити розуміння.
Чи часто компаніям вдається оскаржити астрономічні податкові зобов’язання в кілька мільярдів, як це спостерігалось раніше?
Астрономічні суми не є масовими, але нараховуються суми від одного до 10 млн грн, які, так би сказати, покликані допомогти податковій виконати норму. У такій ситуації збір податків часто побудований на дуже формальних ознаках.
Нещодавно була справа з однією фірмою, яка продавала підакцизні товари, здається, алкогольні напої та мала зареєстрований РРО (реєстратор розрахункових операцій). Але він був ще зразку 2016 року і у нього не було функції вибивати слово «вино», а десь у 2018-20 роках були прийняті нові правила, які вимагали, щоб це було прописано. При цьому існуючі уже сертифіковані РРО мали бути оновлені до цього стандарту виробником, а не користувачем. Тоді до фірми приходить податківець і каже, що у вас там написано «шардоне», але не написано, що це є вино. Мовляв, тим самим ви порушуєте податковий кодекс, тому ми вам виписуємо штраф на Х мільйонів. Причому держава не втратила на цьому взагалі нічого, їй не були завдані жодні збитки.
Ми вже мали тут успіхи, і нагадуємо людям, що в документах написано: якщо ви раніше встановили систему, то ви не зобов’язані самі її поновлювати, а можете використовувати і далі. Деякі такі штрафи вже були скасовані, але це приклад того, як натягаються причини, аби комусь впаяти штраф на рівному місці.
«Як тільки підприємці виходять у світ білого бізнесу, їх починають немилосердно трусити»
Ви згадували на початку про підприємство з Сєвєродонецька, а які загалом є особливі проблеми у релокованих підприємств?
Перша проблема – на новому місці розташування вони ще мусять відповідати за свої приміщення на окупованих територіях.
Друга – в тому, що часто є перерва у діяльності, тож фірми втрачають свою позитивну податкову історію. До них автоматизована система ставиться більш підозріло. Скажімо, ми в практиці нашої організації зупинили так званий годинник опівночі 24 лютого, який не запускали до моменту, поки не визначили, коли знову можна оформлювати скарги. Податкова у програмуванні своїх систем цього не зробила, але вони були бездіяльними чотири-шість місяців..
Це мало негативний вплив на бізнес. Адже у платників є обов’язок реєструвати податкові накладні протягом певного часу. Однак в період, коли податкова не працювала, уявіть, скільки накладних у бізнесу назбиралося до реєстрації. До того ж пізніше було встановлено досить обмежений строк для реєстрації накладних. І накопичені старі та масив нових накладних бізнес ледь встигав своєчасно реєструвати.
Брак позитивної податкової історії таким чином створив проблему для отримувачів урядових ґрантів. Людина подає свої перші податкові накладні, а їй кажуть, що їх зупиняють. При цьому права рука міністерства підтримує створення стартапів (нових підприємств), а ліва рука каже, що ми вас не знаємо і все зупиняємо.
Все це не сприяє процвітанню релокованих чи взагалі з нуля створених підприємств. І завжди якщо система автоматизована неправильно чи невірно інтерпретуються результати, які вона видає, виникають такі проблеми.
А з оформленням устаткування, яке перевезене з окупованих територій, не виникає проблем?
Не пам’ятаю таких специфічних проблем. Знаю, що коли українські фірми бажали релокувати свої виробничі потужності, скажімо, до сусідньої країни Євросоюзу, це могло трактуватися тією країною радше як імпорт машини, ніж як імпорт інвестиційного товару, який їде в тій країні щось виробляти. Так що робота для омбудсменів є не тільки в Україні.
Фірми можуть сповідатися, скласти спокуту і працювати за правилами
Ви якось контактуєте з бізнесом, що залишився на окупованих територіях? Звідти йде якийсь фідбек?
Безпосередньо маємо дуже мало контакту. Ми робили віртуальні круглі столи з підприємцями з деокупованих територій Харківщини, Київщини, Херсонщини про те, як для цих регіонів створювати сприятливі умови, які часом можуть відхилятися від загальних правил для всіх платників. Тобто, наприклад, податкова не дивиться, чи підприємство релоковане, чи було деокуповане. Вони побачили, що, скажімо, було 10 працівників, а стало – один, і ніхто не задумується, що компанія з об’єктивних причин мусила скоротити свій штат. Тому як поліпшити бізнес-клімат в координації зі всіма органами, яким заважають їхні праві та ліві руки, – це великий виклик. Так що думаємо працювати над системним оперативним звітом на цю тему, бо вважаємо, що це дуже актуально.
Питання рейдерства для України вже закрито чи ще ні?
Воно трапляється менше, ніж раніше. Ми спостерігали маленький сплеск протягом тих кількох місяців, коли повноваження антирейдерської комісії в Міністерстві юстиції були зупинені (через рішення Конституційного суду – Ред.), а створення нової законодавчої бази було заблоковане. Протягом цього періоду, дехто відчув, що можна знову спробувати повернутися у старі «добрі» часи і знову переписувати фірми на себе. Але, думаю, цьому знову прийшов кінець.
Чи займається Рада бізнес-омбудсмена гучними кейсами відомих бізнесменів, до яких є претензії правоохоронних органів – Бахматюка, Жеваго?..
Думаю, вони мають власні великі юридичні відділи. І не думаю, що кожен з них пройшов би наше сито відбору. Але ми працюємо як з одноосібними ФОПами, коли йдеться про суми у 2 тис. грн, так і з мільярдними справами. Скажімо, ще в січні минулого року ми брали участь у позитивному розв’язанні питання державного боргу перед компанією ДТЕК за зелену енергетику. Можна більше чи менше любити її власників, але є факт, що держава мала ці зобов’язання сплатити. Отримавши гроші з «зелених облігацій», вона заплатила всім іншим учасникам ринку, тільки не цьому одному. І ми сприяли тому, щоб їм також все виплатили. Зокрема, тому, що фірми цієї групи, працюють по-білому і можуть показати всі свої рахунки.
Ви працюєте тільки з тими, хто має білі рахунки? А чи часто доводиться закривати очі на нинішні непрості обставини? Не всі ж можуть зараз працювати повністю по-білому з різних причин.
Ми заохочуємо добропорядність як зі сторони бізнесу, так і зі сторони держави. Дійсно, держава повинна створити умови, коли вигідно працювати за її правилами. А не створювалася ситуація, коли, зокрема, у сільськогосподарському секторі фермери та підприємці кажуть, що їм вигідніше фінансово і спокійніше працювати в тіні. Бо як тільки вони виходять в світ білого бізнесу, їх починають немилосердно трусити.
Держава має створювати умови, де той, хто вийшов з тіні, почувається комфортніше, бо відчуває, що його права забезпечені і відтепер можна працювати за цими правилами. Можливо, це говорить моє греко-католицьке виховання, але я вважаю, що фірми можуть сповідатися, скласти спокуту і працювати за правилами, а держава повинна цьому сприяти.
У нас же вже була така спокута – податкова амністія.
Була, але або амністія запропонована не та, або спокута не така. Може, в майбутньому треба чи то в законодавстві, чи то в душі глибше покопати…
Павло Вуєць, «Главком»
Читати інтерв’ю за посиланням.
