Давно, ще за торонтських студентських часів, я брав участь у першій україномовній постановці п’єси «Посеред моря» польського драматурга Славоміра Мрожека, визнаного майстра театру абсурду. Мені прийшлося грати роль Грубого-Товстого, який старається зорганізувати і оправдати канібальське з’їдження одного з двох своїх партнерів недолі на плоту, який ледве тримається на плаву на відкритому морі. Точних своїх текстів не пам’ятаю, але там багато ішлося по-прокурорськи про закон і універсальну справедливість, які вимагають пожертвувати одного з моїх спів-пасажирів (і забезпечити сите майбутнє для мене самого).
Тепер я виступаю в ролі Бізнес-омбудсмена (без жодних харчових претензій) і мав нагоду взяти участь у засіданні Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради щодо захисту інвестицій, зокрема проєкту морського терміналу і пірса компанії Рісойл у місті Чорноморську Одеської області. Проте, хід дискусії – а зокрема виступи правоохоронців – зразу викликав спомини абсурдного театрального минулого.
Є вже збудований і готовий до експлуатації портовий комплекс збудований фірмою Рісойл, з осідком у Швейцарії. Є шлейф кримінальних справ, побудованих на формальних претензіях до інвестора і міської ради. Всі якось погодилися, що є дуалізм і протиріччя між земельним і водним законодавством України. Та коли голова ТСК Галина Янченко і переважна більшість народних депутатів – незалежно від фракційної приналежності – настоювали на стратегічних економічних інтересах України (включно з виконанням президентської зернової ініціативи), то Національна Поліція, СБУ і прокуратура обстоювали застосування букви закону в кримінальних провадженнях. При тому, що було процитовано багато статей законів і підзаконних актів, ніхто не зміг вказати на конкретну норму закону, яку було порушено та на наявність прямого чи хоча б опосередкованого злочинного умислу тих, хто будував портовий комплекс, чи тому сприяли. В найгіршім випадку, йшлося про можливі недогляди, двозначне трактування, чи абстрактно намальовані потенційні втрати держави від комунальної, радше ніж державної (але далі публічної), реєстрації орендованої ділянки землі, яка є одночасно на дні моря в акваторії порту.
Рісойл – одна із «довгограючих» скарг у роботі Ради бізнес-омбудсмена. Тут зібралися ряд ключових патологій українського бізнес-клімату:
● Колізії законодавства (водного і земного), які не узгоджуються держорганами для успіху інвестпроєкту, а інструменталізуються як важелі тиску і обструкції;
● Процесуальний автоматизм, де раз запущену (новоспеченою громадською організацією чи конкурентом) «пекельну машину» кримінального розслідування важко роззброїти;
● Зайва криміналізація непорозумінь. Для вияснення питань власності чи відшкодування збитків є цілий цивільний кодекс.
● Правова невизначеність через нехтування судовими рішеннями. У справі Рісойл було рішення найвищої інстанції – Верховного суду – в 2020 році. А зараз, попереставлявши коми і титли, все розслідується знову.
Все це було б просто прикрим додатком до довгої історії інвестицій, які впали жертвою українських правоохоронних органів, якби не нагальна національна потреба запустити максимум можливостей експорту вже тепер. Крім цього, аналогічні провадження – де також при відсутності злочинного умислу переслідується сповидна мета відновлення законності на дні моря – загрожують прямо чи непрямо іншим українським портовим комплексам.
І найважливіше: країна, де за кожне різночитання кадастру чи водного законодавства розкручується багаторічне і часом повторне кримінальне провадження, не відбудується ніколи – ні зовнішніми, ні внутрішніми зусиллями. Задля великої, життєво-необхідної справи Відновлення після Перемоги як бізнес, так і правоохоронці мусять стати частиною нового – дослівно конструктивного – суспільного договору. На це, я переконаний, спрямовані зусилля народних депутатів із ТСК, це і є суттю праці нашої Ради бізнес-омбудсмена, і для цього потрібні імпульси від найвищого керівництва держави. Щоб українці та їх міжнародні партнери могли з певністю будувати майбутнє – на землі, на дні моря, і – чому б ні – в космічних просторах.
Роман Ващук, Бізнес-омбудсмен
