Восени 2025 року внаслідок російських обстрілів постраждали дві вітрові електростанції, що належать компаніям однієї бізнес-групи у сфері відновлюваної енергетики: одну з них було фактично зруйновано, іншу — серйозно пошкоджено.
Для відновлення обладнання, розрахунків із підрядниками та обслуговування кредитних зобов’язань компанії розраховували на кошти за вже поставлену електроенергію, які мало сплатити державне підприємство — покупець електроенергії. Заборгованість було підтверджено судовими рішеннями, виконавчі провадження відкрито — однак до Ради бізнес-омбудсмена компанії звернулися саме тому, що реального прогресу у стягненні коштів тривалий час не було.
Додатковими перешкодами у справі стало те, що:
- Боржник звернувся до виконавця із заявами про зупинення виконавчих дій, посилаючись на спеціальну норму Закону України «Про виконавче провадження», прийняту у зв’язку з воєнним станом, що стосується нарахувань за прострочення — індексу інфляції, 3% річних, штрафів і пені. Водночас ця норма не може блокувати стягнення основного боргу, судового збору та витрат на правничу допомогу.
- Також боржник звернувся до суду із заявою про відстрочення виконання рішення на один рік, посилаючись на власне складне фінансове становище та неотримання коштів від контрагентів. Суд у задоволенні цієї заяви відмовив, зазначивши, що невиконання контрагентами зобов’язань перед боржником не є безумовною підставою для відстрочення виконання судового рішення.
- А державний виконавець, зі свого боку, апелював до того, що відповідно до іншої “воєнної” норми Закону України «Про виконавче провадження» визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Компанії звернулися до Ради бізнес-омбудсмена зі скаргою на бездіяльність виконавця, зазначаючи, що норма про переривання строків не може дозволити повну бездіяльність виконавця. Інакше це призводило б до ситуації, у якій рішення суду залишаються невиконаними протягом усього періоду дії воєнного стану, а це суперечить принципу обов’язковості судових рішень. Рада визнала скаргу обґрунтованою, взяла її в роботу та ініціювала розгляд питання разом із Міністерством юстиції у межах Експертної групи.
У результаті основний борг і судові витрати були стягнуті та перераховані компаніям — разом понад 170 млн грн. Виконання частини вимог щодо інфляційних втрат і 3% річних були зупинені у зв’язку з дією спеціальної норми закону. Оскільки ключова мета скаржника — отримати основну суму за рішенням суду була досягнута, Рада завершила розгляд звернення як успішно врегульованого.
