Скарга на: Офіс великих платників податків ДПС (ОВПП)
Суть скарги: До Ради звернулось зі скаргою підприємство, що виробляє майонези, кетчупи та іншу продукцію. Податкова перевірка підприємства несподівано закінчилось нарахуванням “космічних” 220 мільйонів гривень через, здавалося би, дрібницю: методологічні нюанси заповнення уточнюючих розрахунків до податкових декларацій з ПДВ. При цьому податковий орган навіть не стверджував, що підприємство застосовувало будь-яку схему уникнення оподаткування.
Виробник традиційно направляв значну частку своєї продукції на експорт за нульовою ставкою ПДВ, тому регулярно декларував від’ємне значення цього податку, яке переносив з одного періоду у інший. Одного разу підприємство виявило, що допустило низку помилок у минулих податкових періодах: у одних періодах завищило свій податковий кредит, а у інших – занизило. Помилка аж ніяк не виглядала загрозливою для бюджету: адже у сукупності підприємство помилилось «на користь держави» (занизило кредит навіть більшою мірою, аніж завищило) і звинуватити його у недоплаті бодай копійки податку, здавалося б, неможливо. Відтак, платник податків подав уточнюючі розрахунки за усі 35 податкових періодів, яких стосувались помилки, щоб привести свою звітність до ладу. Свої декларації підприємство уточнило за каскадним принципом (наприклад, якщо уточнення до січня 2020 року призвело до збільшення суми від’ємного значення ПДВ у цьому періоді, то сума такого збільшення послідовно переносилась у лютий, березень та усі подальше періоди аж до поточного).
Скаржника чекало здивування, коли перевіряючі заявили, що він усе зробив неправильно. На думку податківців, уточнювати звітність слід було за іншим принципом – з періоду, в якому була допущена помилка на користь держави, «загублене» від’ємне значення ПДВ слід було переносити напряму у поточний період, минаючи усі проміжні. А от у періодах, де помилка була допущена на користь платника – слід було, виправивши її, сплатити відповідні суми ПДВ до бюджету. У підсумку, за логікою ревізорів, виробник мав задекларувати й сплатити близько 163 млн. грн. податку за минулі періоди, при цьому зберігши право відобразити накопичене від’ємне значення з ПДВ у сумі 206 млн. грн. у поточному періоді.
За результатами перевірки ОВПП виписав платникові податкові повідомлення-рішення (ППР) на загальну суму близько 220 млн., у тому числі 163 млн. податку й 40 млн. штрафу, які підлягали сплаті до бюджету.
Вжиті заходи: Інспектор Ради всебічно проаналізував обставини справи й аргументи обох сторін спору. Він визнав, що норми відповідного підзаконного нормативно-правового акту, який визначав нюанси заповнення податкових декларацій – Порядку № 21 – піддавались трактуванню як у бік платника податків, так і у бік податкового органу. Та цього не можна було сказати про норми статті 200 Податкового кодексу України, які достатньо чітко закріплювали за платником податків право на перенесення від’ємного значення ПДВ з одного періоду до наступного, без жодних винятків. Положення Порядку № 21, яке було покликане спростити життя платникам (дозволяло перенести «загублене» від’ємне значення зі старого періоду напряму у поточний без необхідності уточнювати усі проміжні періоди) не повинно застосовуватись на шкоду останнім. А у трактуванні податкового органу воно призводило до необхідності перерахування бізнесом до бюджету понад 200 млн. грн., необхідність сплати яких Кодексом не була передбачена. З першого погляду здавалось, що вимога сплатити ці суми принаймні частково збалансована правом платника податку перенести близькі за розміром суми від’ємного значення ПДВ до поточного періоду, і у подальшому заявити їх до відшкодування з бюджету. Та на практиці й це право виявилось ілюзією. Суми, визначені у ППР, підлягали сплаті напряму до бюджету та не збільшили б реєстраційний ліміт платника у системі електронного адміністрування ПДВ, в межах якого платник міг претендувати на бюджетне відшкодування. Сплатити ці суми значило б для бізнесу безповоротно їх втратити. І невідомо, чи витримав би таку втрату сам бізнес.
Беручи до уваги усі обставини справи – Рада підтримала Скаржника та рекомендувала вищому за рівнем податковому органу – ДПС України – задовольнити його скаргу й скасувати спірні ППР.
Результат: Незважаючи на пропозиції Ради, ДПС України цього разу погодилась із позицією ОВПП та залишила оскаржувані ППР без змін. Скаржник змушений був йти до суду, озброївшись, у тому числі, висновком РБО на свою користь. Наразі справа розглядається у першій інстанції
