У пошуках шляхів ефективного виконання судових рішень

Стан проблеми
У цій статті ми хотіли б вкотре привернути увагу юридичної спільноти до проблеми, яка з року в рік зберігає свою актуальність для України — низька ефективність виконання судових рішень. За різними оцінками, вона складає від 10% до 30%, що значно нижче середнього показника у Європі. Про загрозливі масштаби цієї проблеми для України неодноразово вказував ЄСПЛ як у пілотних рішеннях, так і під час розгляду індивідуальних справ. Рада бізнес-омбудсмена також може стверджувати про те, що невиконання судових рішень є проблемою, яка турбує бізнес-середовище. У 2019 р. Рада бізнес-омбудсмена отримала 191 скаргу (вони стосувалися невиконання судових рішень), а лише за 4 місяці 2020 р. — 82 скарги.
Тут варто зазначити, що ця проблема має комплексний характер, її масштаби є співмірними з масштабами проблем усієї судової системи. Щодня судова гілка влади генерує тисячі судових рішень, але процес здійснення правосуддя не закінчується проголошенням тексту судового рішення, адже на позивача очікує ще процес виконання судового рішення. На нашу думку, стверджувати про те, що суд ефективно захистив право, можна тільки тоді, коли держава забезпечила повне і своєчасне його виконання.
Не секрет, що судова система України перебуває у стані перманентних реформ від часу свого створення, проте в експертному середовищі уваги до проблем виконання судових рішень приділяєтеся значно менше. Такий низький рівень уваги професійної юридичної спільноти (в тому числі суддівської) до цієї проблеми викликає неабияке здивування, адже виконання судового рішення — це неодмінна складова правосуддя (iustitia — fundamentum regni). Все ж таки певною мірою проблема низької ефективності виконання судових рішень була вирішена шляхом створення інституту приватних виконавців, який був запроваджений у 2016 р. та почав працювати у 2017 р. Якщо покладатися на офіційну статистику, то інститут приватних виконавців продемонстрував свою ефективність. Зокрема, за результатами 2019 р. приватні виконавці забезпечили виконання майже 10 тис. судових рішень. Натомість виконання судових рішень, які стосуються публічно-правової сфери, поки що виключено з їхньої компетенції.
Як ми бачимо зі скарг відповідної тематики, виконання рішень адміністративних судів є таким же важливим, як і виконання рішень B2B, ухвалених у господарських та цивільних справах (які переважно стосуються стягнення грошових коштів). Ми не маємо сумнівів у тому, що за умови наявності у боржника достатніх активів інститут приватних виконавців здатний забезпечити повне виконання судового рішення. Значно складнішим є випадок, коли мова йде про виконання рішення адміністративного суду, яким того чи іншого суб’єкта владних повноважень було зобов’язано здійснити ті чи інші дії або утриматися від них (так зване рішення «зобов’язального характеру»).
«Відповідальність» за невиконання судового рішення
Реальні скарги бізнесу доводять, що суб’єкти владних повноважень, навіть після завершення всіх судових проваджень на користь бізнесу, не готові відмовлятися від тих заперечень проти позовних вимог, які вони мали на початку судового спору. Як приклад, згадаємо декілька нещодавніх скарг, які стосувалися тривалого невиконання судових рішень про видачу дозволів: одна — щодо дозволу на користування надрами, а інша — щодо дозволу на викиди в атмосферне повітря. Зокрема, суди зобов’язали відповідні державні органи видати дозволи підприємствам. Однак в обох випадках державні органи заперечували проти виконання судових рішень, посилаючись на той факт, що подані заяви містили низку недоліків. Прикметним є те, що саме ці «недоліки» були підставою для звернення до суду і предметом судової оцінки під час розгляду відповідних справ. Тобто, як ми бачимо, достатньо часто суб’єкти владних повноважень намагаються перетворити процес виконання судових рішень на повторне встановлення обставин справи та оцінку доказів. Зазначимо, що в обох наведених вище випадках вказані судові рішення були предметом виконавчого провадження, в одному з яких державний виконавець скеровував подання до правоохоронних органів за фактом невиконання судового рішення.
Викладене вище вкотре доводить, що виконання рішень адміністративних судів зобов’язального характеру силами державних виконавців залишається малоефективним, але не через те, що державні виконавці не мають бажання забезпечувати виконання цих судових рішень, а тому що вони не мають для цього достатніх ресурсів та дієвих повноважень.
По‑перше, державні виконавці мають значне навантаження, що часто складає понад 100 виконавчих проваджень на одного виконавця. За таких умов Державна виконавча служба об’єктивно не має достатніх ресурсів для виконання складної категорії судових рішень. По‑друге, положення Закону України «Про виконавче провадження» для таких випадків надають державному виконавцю право направляти письмові вимоги та накладати незначні штрафи на відповідний державний орган як на юридичну особу (незначні штрафи не є відчутними для суб’єктів владних повноважень). Якщо після кількох вимог рішення залишається невиконаним, державний виконавець скеровує відповідне подання до правоохоронних органів.
Водночас, як ми бачимо з реальних скарг, які надходять від бізнесу, вимоги державного виконавця дуже часто ігноруються, а відповідні штрафи не сприяють виконанню судових рішень. При цьому державний виконавець не має прямих повноважень, щоб вчинити ту чи іншу дію замість відповідного державного органу або органу місцевого самоврядування.
Відкриття кримінального провадження за фактом невиконання судових рішень також не дає позитивного результату, адже таких кримінальних проваджень, як свідчить статистика, реєструються тисячі, а до суду з обвинувальним вироком передаються лише десятки. Згідно з інформацією Державної судової адміністрації, у 2019 р. було зареєстровано 3183 кримінальних провадження за ст. 382 Кримінального кодексу, а засуджено за цією статтею лише 51 особу. До того ж факт кримінального переслідування представників державного органу чи органу місцевого самоврядування, які саботують виконання судового рішення, по суті не вирішує проблеми бізнесу.
Можливі шляхи вирішення проблеми
З огляду на зазначене, під час розгляду індивідуальних скарг відповідної тематики ми намагаємося в кожному конкретному випадку пояснити представникам суб’єктів владних повноважень, що судове рішення є обов’язковим відповідно до Конституції, а його невиконання підриває публічний порядок. Також ми намагаємося усіляко переконати суб’єкта владних повноважень в тому, що на стадії виконання судового рішення юридична оцінка обставин спору є неможливою, адже суд вже оцінив обставини справи та зробив висновок про те, як саме має бути вирішений спір.
Викладене вище наштовхує нас на думку про те, що наявна система потребує доопрацювання. Можливим кроком на шляху вдосконалення може стати зрівняння мандатів приватних та державних виконавців з подальшим переходом до моделі приватного виконання, прикладом для якої може бути польська модель. Не менш важливим має бути розширення повноважень державних чи приватних виконавців для окремих випадків, коли суб’єкт владних повноважень ухиляється від виконання судових рішень, незважаючи на вимоги та застосовані штрафи. Було б корисно розглянути доцільність надання виконавцю права діяти замість державного органу, якщо той перешкоджає виконанню рішення, та приймати таке рішення або видавати документи тощо.
Також варто зазначити про те, що суди і судова система не повинні стояти осторонь цієї проблеми. У 2016 р. був запроваджений повноцінний інститут судового контролю за виконанням рішень судів. Зокрема, суди наділені правом застосовувати значні штрафи до керівників суб’єктів владних повноважень, які не виконують судові рішення. В реєстрі судових рішень вже доступні десятки ухвал про накладення персональних штрафів на перших осіб центральних та місцевих органів виконавчої влади. Це вказує на те, що сьогодні суддівська спільнота може й повинна реагувати на проблему невиконання судових рішень.
Адже питання виконання судового рішення — це, насамперед, питання авторитету судової влади, довіри до суду та віри у правосуддя. Якщо Україна не забезпечить дієвих гарантій виконання судових рішень, ухваленим іменем держави, судові процеси та судові рішення виглядатимуть юридичною фікцією, що не гарантує реального захисту порушених прав.
Оригінал публікації доступний за посиланням.