26.07.2023

Роман Ващук: «Просто відтворювати радянську інфраструктуру точно не варто» (LB.ua)

Візія нової України – яка вона? Як будувати країну так, щоб спрямувати в майбутнє, а не просто механічно відтворити минуле? Ми поставили відомим бізнесменам, громадським діячам, науковцям чотири прості питання, які стануть підґрунтям майбутньої широкої дискусії, напрацювання сенсів і розкриття можливих стратегій. Того, що матиме практичне значення для побудови оновленої країни.

Роман Ващук, бізнес-омбудсмен
1. Яким ви бачите повоєнне відновлення України? На чому, на ваш погляд, слід зосередити основні зусилля?
Відновлення вже почалося, що очевидно по тих містах, які були деокуповані. Спонтанно чи планово? Звісно, планово. Це буде процес, який триватиме роками, і передбачити його тепер ще точно не можна. Я радий, що на конференції в Лондоні була представлена ця екосистема і для українців урядових, і з місцевого самоврядування, і для виконавців проєктів, і для донорів. Це буде координаційна праця не якоїсь “п’ятирічки”, а план, який еволюціонуватиме протягом виконання, та певні напрями повинні бути.
Цікаво, як вибір слів впливає на те, як ми сприймаємо, що маємо робити. Чи це відновлення, чи це оновлення, чи це англійською restoration, відтворення того, що було, чи це відбудова, reconstruction, чи це є renewal, оновлення. Я прихильник оновлення. Розуміючи, що в деяких містах потрібно відновити певні знакові будинки, які формували обличчя населеного пункту. Але відтворювати радянську інфраструктуру не варто. Зрештою, потрібно, мабуть, погодитися з тим, що демографічний баланс України вже не буде таким, як до повномасштабного вторгнення; деякі люди, які переїхали, вже обрали собі нові місця проживання; певні міста будуть зростати, а інші не будуть. І механічно просто відтворювати, щоб виконати якийсь план на дуже коротку мету — це було б нерозумно.
2. Які галузі мають стати драйверами української економіки після війни?
Планова економіка не має особливо добрих результатів у нашому регіоні. Але мені здається, що оновлення інфраструктури й інших форм забезпечення життєдіяльності — це мусить бути первинним. І це те, що не зробить приватний сектор, це те, що вимагає урядових українських грантів, плюс на це будуть потрібні гроші міжнародних донорів. Вони створюють рамки для того, щоб і населення, і бізнес вирішували, що вони можуть будувати.
Держава повинна інвестувати в ті сектори, які відносно швидко зможуть дати віддачу. Скажімо, це може бути і меліорація на півдні, але знову ж таки — не тільки треба наповнювати Каховське море, але, можливо, вже є новітні, дешевші, більш екологічні рішення, як зробити меліорацію, судноплавство, постачання питної води. І це можна буде організувати в інший спосіб, ніж зробив Сталін 1952 року.
3. Якими, на ваш погляд, є головні виклики на шляху повоєнної розбудови України?
Потрібна інфраструктура не тільки фізична, але й правова. Що ми бачимо як значний виклик і проблему навіть тепер на Херсонщині, на Харківщині, на тих територіях, які деокуповані ще минулої осени? Є українські закони, які вимагають від бізнесу певних речей. Були прийняті накази чи навіть законодавство, яке надавало певні пільги, але вони не синхронізовані. Тобто держава повинна не лише активно сприяти, але й перестати робити контрпродуктивні речі, які перешкоджають бізнесу, який і так вкладає всі свої сили у виживання.
Після відтворення фізичної інфраструктури, яка потрібна, щоб бізнес міг розвиватися, упорядковані правові відносини є на другому місці або поряд. Якщо їх не буде, люди або не захочуть зайти з інвестиціями, або зайшовши, зрозуміють, що потрапили в правову пастку. Про це піде слава як в Україні, так і за кордоном – і це зашкодить справі оновлення.
4. Якою має бути роль держави і якою приватного сектору на цьому шляху?
Масштабне оновлення і відбудова аграрної або енергетичної галузі, зелена сталь — приватний сектор не зробить цього цілком, але може брати участь. Я був на деяких секторальних сесіях конференції [URC-2023] і бачив, що, як показували слайди, половина людей у залі підносили руки з телефонами і фотографували. Навіть якщо не схоплено ідеально кожну галузь, надання учасникам конференції конкретних прикладів допомагає уявити, у що інвестувати. Коли представляли можливості відбудови енергосистеми України, наприклад, паралельно зазначали, що існує велика потреба в сучасних трансформаторах, із прикладами трансформаторних заводів у Харкові і Запоріжжі чи суміжних заводів, які могли б бути партнерами в цьому. Можливо, майбутні проєкти будуть не точно такими, але принаймні практичний приклад подано. Від уряду, від держави – створення і фізичної інфраструктури, і правової, і, можливо, подавати ідеї по лінії індустріальної політики. Було б уже нерозумно вимагати, що в Запоріжжі можна будувати лише сталеварні заводи.
Зрештою, приватний сектор зрозуміє, що і де йому краще будувати. Але якщо створити передумови і подати приклади, за що можна зачепитися, де є виробничі можливості України, це дасть підстави зробити наступні кроки.
Хтось гадає, що держава відбудує металургію? Для цього немає ресурсів. Металургію приватно відбудує хтось чи з України, чи з-за кордону. З усією повагою до величезних жертв Маріуполя — ніхто не будуватиме Азовсталі зразка 1928 року. В Україні можуть з’явитися інші металургійні чи металообробні заводи, але високоавтоматизовані: замість 20–30 тисяч там працюватимуть тисяча або п’ятсот працівників. Ми мусимо готуватися до того, що перескакуємо на 20–30–40 років уперед. Мусимо дивитися категоріями сучасної і майбутньої економіки. Чи завжди це вдаватиметься уряду? Питання. Побачимо, що дадуть зміни, оголошені в Укроборонпромі, але знаємо, що приватний сектор виробляє половину, якщо не більше, національної зброї. Я думаю, з партнерства і симбіозу приватного і державного сектору почнеться оновлення України. Але керованого державою будівництва мегазаводів я не передбачаю.

Наступний кейс Бізнес-омбудсмен: Податкова і митниця програють у судах понад 90% справ