Реформа рейдерства

Теза перша. Ласі до чужої власності люди є навіть у самих досконалих правових та економічних системах.
Теза друга: чіткість законів, простота їх реалізації, ефективність та злагодженість роботи судів, правоохоронців, відомчої системи контролю – це фактори, які стримують рейдерство.
Приводом для цієї статті стало журналістське розслідування «Бізнесу», коли однією дією державного реєстратора було змінено власників підприємств вартістю на мільйони дол кожне. Мені довелося «прожити» з власниками кілька днів, сповнених безнадії, спілкуватися з реєстраторами, «бодатися» з тітушками, шукати відповіді в міністерських коридорах, ходити до Національної поліції, Генеральної прокуратури та бізнес-омбудсмена.
І на певному етапі в мене опустилися руки.. Попри «бла-бла-бла» про прозорість, сервісність, яка справді має місце в роботі адміністративних служб, система в цілому тупа та неефективна… Заточена під «рішалово», а не на інтереси бізнесу. У листопаді 2016 року законодавець відреагував на загрозу – прийнято т.зв. «Антирейдерський закон». Що маємо з того часу? У пошуках відповідей я опрацював системний звіт Ради бізнес-омбудсмена «Боротьба з рейдерством: сучасний стан та рекомендації». Він містить перелік рекомендацій, які мали вплинути на стан справ.
Бізнес-омбудсмен вам у поміч…
Про результати питав у Ярослава Грегірчака – заступника бізнес-омбудсмена та автора звіту.
Після видання звіту робота не закінчилася – зараз триває етап моніторингу виконання рекомендацій. Зроблено не мало: Синхронізовано реєстри нерухомості та Державного земельного кадастру. Оприлюднюються списки реєстраторів та нотаріусів, яким обмежено доступ до реєстрів. Законом 6232 внесено зміни до процесуальних кодексів якими впорядкувалося питання підсудності щодо рейдерських схем, коли має місце послідовне відчуження права власності на об’єкт між цілим ланцюгом фізичних і юридичних осіб.. Відтепер справа розглядається в одному суді (господарському чи цивільному), де за підсудністю оскаржується перша дія. Це важливо, оскільки заявник не повинен бігати між судами та брати участь одночасно у кількох паралельних процесах.
Окремий розділ звіту присвячений діяльності державних реєстраторів. Це свідчить про визнання нами зловживань, які, на жаль, можуть бути притаманні цій сфері. Проте звичайно питання не стоїть, чи потрібний нам через це зручний та доступний  реєстраційний сервіс як такий. Дозвольте я проілюструю думку на прикладі минулорічного кейсу з практики Ради бізнес-омбудсмена. Державний реєстратор в Україні вчинив реєстраційну дію на основі пакету документів, частиною якого був підроблений кіпрський апостиль (штамп, що засвідчує дійсність підписів, статусу осіб, печаток, і робить офіційні документи чинними в країнах-учасницях Гаазької конвенції). При чому виявилося, що ані реєстратор, ані інші особи, яким було надано документ з Кіпру, не мали жодних підстав та не бачили жодних ознак, які свідчили би про підробку. А тому можливість виготовлення такої підробки (що, саме по собі, є кримінально переслідуваним діянням) не означає, що Україна повинна відмовитись від апостиляції документів з Кіпру… або від інституту державної реєстрації.
Виявити підробку – це завдання правоохоронців, а не Мін‘юсту.
По великому рахунку державна реєстрація – це сервіс, який має бути зручним і швидким. Тому, наприклад, питання обміну інформацією між держреєстрами нерухомості чи корпоративних прав та Єдиним держреєстром судових рішень (далі ЄДРСР) – це, насамперед, питання сервісності, а не тільки безпеки.
Тут ми переходимо до того, які з рекомендацій виконані не були. Ще в червні 2017 року Мін‘юст надав нам відповідь, що вони виконали всі вимоги для організації технічного обміну інформації між реєстрами Національної інформаційної системи (НАІС) та Державної судової адміністрації України. Але технічно обміну не існує і понині. Такого обміну не існує, наприклад, і між «внутрішніми» реєстрами самого Мін‘юсту: реєстром корпоративних прав та реєстром обтяжень рухомого майна.
Також залишається технічна можливість здійснення реєстраційних дій у порушення принципу територіальності. (ред. – для виправлення такої можливості на рівні софта потрібні години, а не роки роботи).
Больова точка бізнесу – це звинувачення у корупційному характері діяльності комісії Мін‘юсту з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Насправді комісія не є судовим органом та не розглядає спір по суті, а лише визначає чи виконав реєстратор правильно процедуру вчинення реєстраційних дій відповідно до інструкцій. Часто розмови про корупцію базуються на припущенні, що на однотипні скарги, комісія нібито приймає різні по суті рішення. Але, наприклад, у випадку з підробленим кіпрським апостилем, виявилося що Мін‘юст скасував реєстраційну дію, оскільки реєстратор порушив певні процедури (не та послідовність дій, не так оформлений реєстраційний файл тощо), а не тому, що він встановив підробку апостилю. Таким чином, виникає дисонанс між інформацією про суть рішення комісії, яка міститься у публічному просторі (коли здається, що комісія відмінила реєстраційну дію, тому що вона була вчинена на підставі підробленого документу) і обставини які насправді враховував Мін‘юст для відміни реєстраційної дії. Таке виникає ще й тому, що після отримання бажаного для себе результату (оформленого доволі лаконічним Наказом Мінюсту), скаржнику вже не цікаво з’ясовувати підстави якими при цьому керувався Мінюст, бо для цього потрібно звернутися з клопотанням про одержання висновку комісії (саме цей документ є підставою для оформлення Наказу Мінюсту). Відтак, Мін‘юст міг би позбутися частини звинувачень та очистити репутацію сумлінних реєстраторів, якби періодично публікував узагальнюючу інформацію про підстави, які визначали суть своїх рішень, прийнятих в результаті камеральних перевірок та розгляду скарг.
Також не реалізованою є опція смс-інформування власників корпоративних прав про реєстраційні дії відносно їх прав. Таке інформування вже існує щодо власників нерухомості, а тому технічно просте.
Повна версія статті доступна за посиланням: http://bit.ly/2MajamN