Ведення бізнесу часто вимагає швидкого та ефективного вирішення проблем у відносинах з владою. І, що цікаво, не завжди віддаленість державного органу створює для цього перешкоди. З практики Ради бізнес-омбудсмена бачимо, що іноді буває складніше налагодити відносини із владою місцевою, ніж з обласною податковою чи центральною митницею.
Отримавши в роботу скаргу щодо невиконання рішення суду міською радою, ми зрозуміли, що вона дуже добре «підсвічує» наявність проблем в існуючій системі контролю за виконанням судових рішень в Україні, а також інтегрованості та дійсної ролі органів місцевої влади у правовій системі держави.
Ми не будемо намагатися висновувати, хто правий, а хто винен зі сторін конфлікту, але в історичному та правовому контексті спробуємо розібратись, які конкретні проблеми ми виявили і що можна і треба з цим зробити (та чи вийде?).
Історія спору: ФОП vs Павлоградська міська рада
Історично так склалося, що спір між фізичною особою – підприємцем (ФОП) Анікєєвим Володимиром Іллічем та Павлоградською міською радою (міськрада) тягнеться з далекого 2005 року. Як стало відомо Раді, у 2005 році він отримав у користування дві земельні ділянки для обслуговування невеликих торговельних павільйонів із продажу продуктів харчування та продовольчих товарів до грудня 2010 року. Рішенням міськради подальша оренда земельних ділянок не була продовжена (але павільйони на них були у власності ФОП). Судове оскарження тоді не допомогло підприємцю, більше того, суд (вже за позовом прокуратури м. Павлограда) зобов’язав повернути тимчасово зайняті земельні ділянки міськраді.
Не повернувши земельні ділянки міськраді, підприємець уклав договори купівлі-продажу торговельних павільйонів із родичами, які у подальшому також безуспішно зверталися до міськради, намагаючись отримати земельні ділянки під торговельні павільйони в оренду.
У 2023 році до Ради звернулася ФОП Анікєєва Наталія Вікторівна вже після того, як вона отримала павільйони у спадок, а суди стали на її сторону та зобов’язали міськраду надати їй дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (рішення про дозвіл). У зв’язку з невиконанням міськрадою рішень судів, у рамках однієї справи було встановлено судовий контроль за виконанням судового рішення.
Що передбачає судовий контроль?
Стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) передбачає такі опції судового контролю за виконанням судових рішень:
- Зобов’язати міськраду подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду.
- Накласти персонально на голову міськради штраф за невиконання рішення суду.
Втім, у цій справі цікавим є той факт, що міськрада подає у встановлені судом строки звіти про виконання судових рішень, у яких щоразу йдеться про те, що рішення про дозвіл не прийнято, бо воно не набрало необхідної кількості голосів депутатів міськради.
Логічно, що подальшим кроком скаржниця може звернутись із заявою накласти штраф персонально на голову міськради. Водночас у даному випадку суд відмовляє, оскільки голова міськради проводить сесії міськради та виносить питання на голосування (він навіть голосує за вказане рішення). Проте рішення про дозвіл не приймається саме міськрадою як колегіальним органом.
Дві сторони однієї проблеми
Ми бачимо абсолютно патову ситуацію, коли рішення судів не виконується, а судовий контроль фактично є неефективним. Суд не може вчинити будь-які дії інші, ніж передбачені ст. 382 КАСУ в рамках судового контролю, втрутитись у дискреційні повноваження міськради як колегіального органу. Не може він і зобов’язати міськраду проголосувати позитивно за запропонований проєкт рішення про надання дозволу.
На думку Ради, у даному випадку слід акцентувати увагу на суттєвій проблемі, коли у такого роду ситуаціях органи місцевої влади стають останньою інстанцією для бізнесу, незважаючи на наявність обов’язкових до виконання рішень суду. Поза історичним контекстом даних відносин, у справі приватної підприємиці Анікєєвої (та у будь-яких інших подібних випадках) створюється небезпечний прецедент порушення прав бізнесу на справедливий судовий розгляд та перешкода утвердження авторитету української держави як правової.
Водночас історична складова відносин накладає на місцеву владу тягар політичної неможливості сприяння, і це можна зрозуміти. Бізнес, що колись не виконав рішення суду щодо повернення земельних ділянок, зараз хоче (цілком законно) виконання рішень судів щодо цих самих земельних ділянок, але вже на свою користь.
І це інший бік проблеми, коли органи місцевої влади самі не мають можливості виконати рішення суду, що були винесені на їхню користь. Це питання якісного правового забезпечення місцевої влади, відсутності належної взаємодії з іншими органами влади.
Можливі шляхи вирішення проблеми
Що же можна зробити у даній ситуацій, яка насправді шкодить усім? Ми розуміємо, що існуючі механізми не дозволяють захистити права скаржниці в рамках судового контролю. Намагаючись зрушити ситуацію з мертвої точки, Рада запропонувала провести трьохсторонню зустріч, яку міськрада не погодила. Також ініційоване скаржницею кримінальне провадження проти голови міськради теж не дало результатів – зі слів представника підприємиці, «орган досудового розслідування не знає, кого притягати до відповідальності у даному випадку».
Таким чином, такий локальний спір вказує на необхідність доопрацювати механізми судового контролю, аби надати змогу колегіальним органам виконувати судові рішення. Крім того, слід також забезпечити повноту взаємодії державних органів між собою, аби органи місцевого самоврядування не залишалися останньою інстанцією, яка не наділена належними ресурсами та повноваженнями для повноти відстоювання своєї позиції.
P.S.: Скаржник у даному кейсі Ради бізнес-омбудсмена дав дозвіл на розголошення його імені, а також ознайомлений з тим, що про нього написали кейс для медіа.
Автори: Кирило Номінас, інспектор та Карина Гасимова, молодша інспекторка
Читати матеріал у виданні The Page за посиланням.
