Погляд зблизька (Новое время)

Роман Ващук, екс-посол Канади в Україні який нещодавно повернувся в Київ як бізнес-омбудсмен, розповідає про зміни, що відбуваються у країні, які не бажає бачити суспільство, але відразу помічає іноземний спостерігач.
П’ять запитань Роману Ващуку
— Найдорожча річ, яку ви придбали особисто для себе за останні два-три роки?
— Кавоварка, яка може робити капучино та лате.
— На чому ви пересуваєтеся по місту?
— Пішки або на метро. На всю нашу контору ми маємо одне авто, яке може мене підвезти на зустрічі.
— Найцікавіша подорож за останні роки?
— Ми поїхали до родини в Америці на весілля на узбережжі Атлантичного океану. І нагода була навіть на пляж піти. Це була перша наша післяпандемічна подорож, а поза тим тільки службові.
— Найсерйозніше рішення, що вам доводилося приймати останнім часом?
— Мабуть, повернутися в Україну на цю посаду, ми тільки-но налагодили післядипломатичне життя в Канаді, і це завжди трохи складно починати знову.
— Чи є у вас те, що ми називаємо guilty pleasures?
— Нещодавно пішов купити собі шампунь, але незчувся і замість того придбав ще три книжки: нову книгу Ярослава Грицака, Українські світи Речі Посполитої, і ще одну, оповіді з Волині.
 
Роман Ващук, колишній посол Канади в Україні, який нещодавно знову приїхав до Києва, починає розмову з НВ у доброму гуморі. Багато з тих, хто закликав його по закінченні дипломатичної місії повертатися в Київ, мабуть, не зрадіють тому, в якій якості він повернувся, весело заявляє Ващук. У кожному жарті є частка жарту: у Ващука нова посада бізнес-омбудсмена, а отже, відповідальність за досудове вирішення проблем між українським бізнесом та державою Україна.
 
Досвідчений дипломат українського походження, він розпочав кар’єру як співробітник посольства Канади в СРСР, а закінчив у 2019 році послом Канади в Україні, ще й досить популярною тут особою. Тож мав безпосередню можливість спостерігати становлення української незалежності останні три десятиліття поспіль.
 
Завершивши із дипломатією, Ващук не облишив думати про батьківщину предків. Лекція, яку він прочитав для Наукового товариства Шевченка в Канаді, про головні помилки західних партнерів України свого часу стала одним з інтелектуальних аналітичних хітів, обговорюваних в Україні та в дипломатичній спільноті за її межами.
 
Сьогодні вже в новій якості про свою місію та бачення головних суспільних та економічних проблем Ващук розмовляє з НВ.
— Хто і з якими скаргами найчастіше звертається до офісу бізнес-омбудсмена?
 
— Клієнти-скаржники у 85% — це українські компанії, 15% — компанії з іноземними інвестиціями. З українських компаній скарги від малого та середнього бізнесу сягають приблизно 75%. Це щоб люди розуміли, що ми не елітарна служба. Часто йдеться про малі будівельні фірми, фермерські господарства, ФОПи, але одночасно є, наприклад, [американська глобальна тютюнова компанія] Philip Morris International. Ми маємо фінансування від Європейського банку реконструкції та розвитку, тому надаємо свої послуги безкоштовно і цим, зокрема, виконуємо важливу роботу для малого і середнього бізнесу.
 
Найчастіші скарги — це проблеми в податковій, що зумовлено структурно, бо податкова інспекція охоплює майже всіх українців і непорозумінь завжди багато. У нас в Канаді є навіть окремий податковий омбудсмен, бо завжди великі обсяги роботи за цим напрямком. Щодо проблем, то тепер вони вже не стосуються величезних сум повернення ПДВ, звичних ще шість-сім років тому, — це була найбільша проблема як українського, так і міжнародного бізнесу тут. Автоматизація і реформи, включно з тим, що їх пропонував бізнес-омбудсмен, великою мірою зняли цю проблему, але залишаються питання реєстрації табеля платника податків, виконання судових рішень, коли вже відсудили ПДВ. Вони найчисленніші серед тих скарг, які ми отримали.
 
— Якщо говорити про малий та середній бізнес, з початку року найбільшою проблемою для них є запровадження реєстрації рахункових операцій. Наскільки вдалим механізмом детінізації є такий захід і яка позиція вашого офісу щодо можливих скарг з приводу касового обліку?
 
— Мені здається, з погляду мікробізнесу ніколи не буде правильного моменту, щоб це запровадити. Але державі та суспільству потрібен порядок, що дозволить прослідкувати за ланцюгами товарів, проллє світло на проблему контрабанди та зробить прозорішим питання податків. Ми ще не отримуємо великої кількості скарг на цю тему. Очевидно, тепер тільки триває процес введення цих систем. Отже, будемо бачити, наскільки він проблемний чи безпроблемний.
 
Як дипломат я спостерігав процес впровадження касових апаратів ще 10 років тому в Сербії, де все давно працює так само: хочете продавати в кіоску солодку вату — мусите видати і фіскальну квитанцію. Це болючий процес, але потрібний для того, щоб і бізнес, і держава чітко розуміли, хто чим займається.
 
— Наскільки це взагалі ефективний механізм детінізації, якщо взяти ту саму Сербію з вашого досвіду?
— Я, чесно кажучи, не знаю, як це працює в Сербії зараз. Детінізація — це ще одне з тих гасел, що їх всі кидають і всі люблять, аж поки їх самих це не стосується. У перехідних суспільствах доволі часто тінь є практичним вирішенням життєвих проблем.
І тут, я думаю, доведеться цілому суспільству визнати, що воно не є таким бідним і нужденним, як воно себе уявляє офіційно і статистично. Статистично Україна від реальної України значно відрізняється. Ми бачимо по споживанню. Наближення цих двох країн вимагає адміністративних кроків. Тепер вони ухвалюються і врешті-решт будуть зроблені. Без цього складно досягати довшої мети — бути країною з європейським типом урядування.
 
Сталі цінності: Посол Канади в Україні Роман Ващук бере участь у марші ЛГБТ в Києві влітку 2019 року
 
На суспільному рівні в Україні найбільший дефіцит не гроші, а довіра
 
— У своїй уже доволі відомій доповіді ви казали, що і українська держава, і західні інституції аж занадто занурилися в антикорупційну риторику. З посади бізнес-омбудсмена як ви оцінюєте нинішню українську антикорупційну інфраструктуру, що в ній іде не так?
 
— Я не буду на шостому дні на посаді висловлювати якісь категоричні судження, але я бачу певні поступи, зокрема по лінії Вищого антикорупційного суду. Назагал він поки що працює так, що вироки і судочинство є зрозумілими для всіх. Це дуже позитивний приклад, як така частина системи може запрацювати. А далі я буду ще приглядатися і вивчати.
 
— От ми бачимо ситуацію зі Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, де не призначають прокурора вже 15 місяців. Чи означає це, що в країні зараз немає політичної волі боротися з корупцією на рівні прокуратури?
 
— Це ви мусили б спитати в людей, які прямо пов’язані із цим процесом. З погляду тепер спостерігача і омбудсмена, який займається питанням зрозумілості правил для всіх, я думаю, що мати довготривалу тяглість у стратегічному керівництві установ дуже важливо для успіху будь-якої справи.
 
— А якщо казати про суспільний вимір, чи стає суспільство, зокрема бізнес, тим, що менше толерує корупційні способи вирішення проблем? Як це взагалі видається людині зовні?
 
— Я думаю, коли людям із західного бізнесу намагаються щось пояснити про Україну, кажуть, що це країна, де бізнес побудовано на стосунках. Це так чемно сказано. Тобто багато чого залежить від міжособистісних стосунків, а не тільки від формальних процедур і документів. Так було ще в 90-х, у 2000-х і тепер триває в багатьох секторах України.
 
Повернення до коренів:
 
Роман Ващук (ліворуч) слухає колядників на Івано-Франківщині, звідки родом його батько.
 
При цьому для українського бізнесу, який вже глобалізований, це взагалі не питання, і його бізнес-практики подібні до тих що в США, Канаді чи Європі. Наприклад, в IT-секторі ці всі атавізми не відіграють уже жодної ролі, але в інших сферах все ще жива практика, коли контракт — це
початок дискусії, а не її кінець. В Україні буває так: підписали, а потім вже будемо домовлятися, як воно справді має бути.
 
Є й максимально протилежне явище, і це видно з характеру скарг до нас, коли в українських партнерів, що укладають угоду, є велике бажання документувати все до останньої коми. Це дуже обвантажує бізнес-відносини, до тої міри, що зрештою все мусить розрулюватися у ручному режимі.
— Так відбувається через брак довіри?
 
— На суспільному рівні в Україні найбільший дефіцит не гроші, а довіра. І ми як офіс бізнес-омбудсмена саме намагаємося відновити довіру до державних органів за допомогою самих цих органів. Тобто вирішувати проблеми поодинокі, а потім системні. Сам факт, що люди можуть до нас прийти, що ми в переважній більшості випадків їх вислухаємо, візьмемо і серйозно опрацюємо з державними органами разом їхні питання, — уже плекає цю довіру. Це трохи себе хвалити, але інспектори і заступники, які тут працюють, у 95% випадків мають позитивні відгуки від наших клієнтів-скаржників.
 
У нас залежно від сектору десь від 50% до 70% справ успішно вирішуються в досудовому порядку у співпраці з податковою та іншими державними службами.
 
А ще я хочу сказати про прогрес, який відбувся в Україні, бо хороше, зроблене в боротьбі з корупцією, люди часто сприймають як данину. Подивіться, як багато всього вже зроблено: диджиталізація бюрократичних процесів, реєстрація автомобілів, банки даних, поява ЦНАПів, поява єдиних стандартів надання послуг. Я вже казав про питання повернення ПДВ, ще в 2014 році був величезний обсяг проблем, а сьогодні українська система повернення серед найсучасніших у Європі та світі.
 
— На тлі зростання загрози прямої російської агресії є велике занепокоєння щодо перспективи інвестицій в Україну. На ваш погляд, наскільки фактор можливої війни сьогодні є вирішальним для інвесторів?
 
— Я думаю, ті, хто вже працює в Україні, переважно розуміють по-тутешньому профіль ризиків. І відповідно діють. Вони працюють і, може, думають про якісь варіанти, що робити у разі загострення безпекової ситуації, але назагал розуміють, що ситуація лишається керованою і нормальною. Традиційні інструменти міжнародного управління ризиками, очевидно, мали б тепер надавати інвестиціям червоне світло у зв’язку саме з цією ситуацією довкола України. Ті, хто зараз не в Україні, у найближчі тижні не будуть купувати білети і прилітати сюди по інвестиційній лінії, аж поки ця хвиля занепокоєння не мине.
 
— Що може робити Україна в межах не тільки загроз з боку Росії, а й потужної інформаційної хвилі, що найближчим часом нічого хорошого українському бізнес-клімату не обіцяє?
 
— Сьогодні надважливо представляти світові нормальне обличчя України і нагадувати про системну важливість України не тільки в безпековому сенсі, а й у економічному. Тобто, якщо ви хочете бачити світ нагодованим, не хочете вибити з колії третього виробника пшениці у світі, експортера пшениці й кукурудзи, олії, не треба грати в погані пророцтва, що самі себе підтверджують.
 
Варто говорити зі світом не тільки про абстрактні чи геополітичні питання, а й про практичні речі, дотичні до життя: де брати борошно в умовах можливих неврожаїв в іншій півкулі, чи буде Grammarly [український IT-продукт, широко вживаний у світі] так само виправляти вашу англійську мову тощо.
 
Я бачив інтерв’ю, яке німецький журналіст робив із жінкою, що долучилася до територіальної оборони, і він її спитав: хто ви така і що тут робите? Вона каже: я працюю в клінічних дослідах для міжнародної фармкомпанії, але я сюди прийшла, щоб обороняти країну. Це такий потужний меседж: ми не вбивці і не фанатики, ми нормальні люди, які обороняють своє право на життя. І мені здається, що доводити світові, що в Україні є нормальне життя і що українці хочуть його обороняти, — це на даний момент і допомагає посилити імідж України як місця, де вже робиться бізнес, і робиться він успішно. І що є що обороняти в практичному, матеріальному сенсі, як воно може відгукнутися і на економіках інших країн.
 
— Ви спостерігаєте Україну тривалий час. На ваш погляд, чи дрейфує українська економіка геть від звичної нам олігархічної моделі? Чи бачите ви ці зміни?
 
— Так, справді. Від 2014 року спостерігаю цей якісний перехід. Він віддзеркалює перехід від епохи олігархату і в інших частинах світу також, як перехід від видобування сировини та індустрії зразка XX століття до індустрії середини XXI століття. Сам факт, що засновники IT-компаній посідають місця вище деяких людей, яких називають олігархами, в українському списку найбагатших, теж про це свідчить. Це вже є ознака, що цей процес набуває незворотності. І це видно навіть по містах, де айтівці задають тон у кав’ярнях, ресторанній культурі, у виборі помешкання.
 
Отже, гасло Brains and grain [Мізки та зерно], що було ще кілька років тому обрано, аби підкреслити інвестиційну привабливість України, воно працює. Усе це робить мене оптимістом України, навіть у такі непевні часи.