«Навіть якщо побудувати цілком прозорий бізнес, не можна бути впевненим, що до тебе не прийдуть»

Багато разів «ЗіБ» писав про рейдерство та механізми протидії цьому явищу. Однак і досі реалії для бізнесу залишаються невтішними. Про те, які зміни відбулися внаслідок реформ і чи запрацює в Україні система адміністративного оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, «ЗіБ» поспілкувався із заступником бізнес-омбудсмена Ярославом ГРЕГІРЧАКОМ.
«Механізм омбудсмена виявився надзвичайно ефективним»
— Ярославе, ви працюєте в РБО з моменту її заснування. За цей час в Україні провели багато реформ. Чи зумовило це зміни в діяльності ради?
— Напевно, головною зміною є усвідомлення того, що можна змінювати парадигму відносин між бізнесом і владою. Виникнення конфліктних ситуацій неминуче, прийняття суперечливих рішень публічними суб’єктами — так само. Але з моменту створення ради ми зрозуміли, що застосування в Україні альтернативних способів вирішення спорів може бути досить ефективним. І якщо перші два з них — медіація та арбітраж — є, вочевидь, менш перспективними для застосування в умовах, коли суб’єкти не є рівними у стосунках між собою,  то механізм омбудсмена виявився надзвичайно ефективним.
Рада бізнес-омбудсмена — це дійсно унікальна інституція, яка була створена трьома групами батьків-засновників: Урядом, міжнародними організаціями та бізнес-асоціаціями. Це був доволі сміливий інституційний експеримент — створити раду як орган, не наділений владними повноваженнями, єдиним правом якого є давати рекомендації.
І сам факт, що на 5-му році своєї роботи ми отримали майже 6000 скарг бізнесу на різноманітні прояви недобросовісної поведінки з боку органів влади, є очевидним проявом довіри до якості нашої роботи. До речі, з майже 2700 індивідуальних рекомендацій, які ми видали з початку роботи, державні органи виконали більше ніж 90%. Це безпрецедентний результат! Не кажучи про понад 17 млрд грн. прямого фінансового ефекту.
Тут важливо, що на рівні ради ми можемо самостійно вирішувати, чи брати скаргу в роботу (приблизно 30% скарг у роботу не беруться і не стають справами), і ніхто не вказує, які операційні рішення нам приймати. У вітчизняних умовах це досягається багато в чому за рахунок того, що нас фінансує не держава й не скаржники (для останніх наше залучення є безкоштовним), а Європейський Союз і 15 країн.
— Чи вплинула діяльність ради на ментальність вітчизняного бізнесу? Чи досі бізнес намагається використовувати будь-які засоби для досягнення певних, навіть іноді недоброчесних цілей?
— Для нас це питання є опосередкованим. Гарно виписану скаргу нам можуть подати будь-які представники бізнесу. Тут наше завдання полягає в тому, щоб прийняти правильне рішення, керуючись виключно вимогами нашого регламенту.
При цьому ми не дивимося на те, чи пов’язана дія або ж бездіяльність державного органу з корупцією, так само не досліджуємо внутрішню «кухню» бізнесу.
Але для нас, звичайно, є бажаним, щоб внутрішня «кухня» вітчизняного бізнесу ставала більш прозорою. Йдеться про запровадження правил комплаєнсу, корпоративного управління тощо. Втім, в Україні, навіть якщо побудувати цілком прозорий бізнес, не можна бути впевненим, що до тебе не прийдуть.
Водночас, якщо в тебе правильно оцінені можливі ризики, налагоджені превентивні процеси та вибудована корпоративна безпека, ти можеш розраховувати, що будеш менш вразливим до зовнішніх рейдерських атак. І навіть якщо тебе замовив конкурент і до тебе прийшов правоохоронець — як це, на жаль, деколи відбувається — це приведе до менш негативних наслідків.
«Багато рейдерських сценаріїв — це історії «з бородою»
— Як ви оцінюєте рейдерство в Україні? Що є його передумовою?
— Однією з причин рейдерства є те, що власники бізнесу не завжди якісно підходять до оцінки своїх юридичних ризиків. Часто-густо навіть міжнародні компанії розуміють ризикованість певного бізнес-проекту, проте беруть на себе такий рівень юридичного ризику.
Крім цього, багато рейдерських сценаріїв — це історії «з бородою» — відносини з колишніми бізнес-партнерами, управлінцями вищої ланки тощо. Звичайно, від усіх ризиків не застрахуєшся, проте це надзвичайно важливо. Оскільки наявність хоча б належної системи корпоративного управління вже робить бізнес менш вразливим до рейдерства.
Водночас, навіть якщо припустити, що більшість скарг на дії чи бездіяльність державних реєстраторів, з якими до нас
звертається бізнес, стосується рейдерства, то ми бачимо, що їх кількість порівняно мала — понад 90. Це дуже мало.
Крім цього, оскільки рейдерство часто-густо має приватноправову природу, певна кількість справ не підпадає під регламент нашої діяльності.
— Що треба виправити на законодавчому рівні?
— 2 роки тому ми підготували системний звіт за тематикою рейдерства. Ми вийшли на серію системних рекомендацій Верховній Раді та Мін’юсту, щоб усунути прогалини, які існували на той час.
Деякі наші рекомендації залишаються невиконаними. Наприклад, про надсилання смс-повідомлень про отримання заяви щодо проведення реєстраційної дії власникам не лише нерухомості, але й корпоративних прав. Або в частині необхідності забезпечення повноцінної синхронізації даних окремих реєстрів.
Наразі досі не забезпечена синхронізація між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань і Єдиним державним реєстром судових рішень. Ми не задоволені тим, що це питання повисло в повітрі.
— Вбачаєте відсутність у цьому політичної волі?
— Мін’юст ще минулого року оголосив, що запустить синхронізацію з листопада. Очевидно, затримка — на рівні Державної судової адміністрації, тому що відбувається апдейт ЄДРСР.
— Вважаєте, що їм такий апдейт заважає?
— Можливо. Але це ключовий механізм, щоб мінімізувати той варіант рейдерства, який базується на підробленому судовому рішенні. Плюс це можливість забезпечити належне функціонування певної сервісної складової.
Ми дожились до того, що необхідність вчинити реєстраційну дію на підставі судового рішення мимоволі асоціюється із чимось підозрілим та неоднозначним. Особливо за обставин, коли заявник не зміг принести оригіналу рішення і державному реєстратору потрібно звертатися до суду й перевіряти, чи справді воно було винесене щодо цих сторін з такою резолютивною частиною. Це може забирати  багато часу. Ми заслужили, аби всі учасники цього процесу мали можливість працювати в нормальних умовах. І синхронізація даних реєстрів тут дуже важлива.
— Наскільки ефективною є діяльність правоохоронних органів у цій сфері?
— Складається враження, що вони могли б викладатися більше. Адже простіше відкрити справу щодо підроблення документів, а не рейдерства. Відтак кримінальне переслідування в більшості випадків стосується виконавців, а не замовників. Хоча так не має бути. Ми, до речі, свого часу зверталися до ГПУ та Нацполіції з проханням розглянути доцільність розробки методичних рекомендацій про розслідування справ щодо спеціалізованих рейдерських складів злочинів. Мова йде про стст.206 («Протидія законній господарській діяльності») і 2062 («Протиправне заволодіння майном підприємства …») КК. Однак нам відповіли, що вони не збираються такого видавати.
«Низька довіра до механізму адміністративного оскарження не зменшує попиту бізнесу на його використання»
— З огляду на складність таких відносин як ви оцінюєте законопроект №9456? Чи потрібен нам рамковий закон, яким було б урегульовано взаємодію з державними органами та процедуру адміністративного оскарження?
— На превеликий жаль, цей законопроект не потрапив до сесійної зали. Проте ми сподіваємося, що новий склад парламенту розгляне документ, який буде внесений замість нього. Однак ми вважаємо, що він потребує певного доопрацювання.
Беззаперечно, ідея ухвалення «парасолькового» закону, який унормував би механізм адміністративного оскарження (як складову адміністративної процедури) та запровадив би єдину систему на рівні всіх суб’єктів владних повноважень, є дуже важливою. Адже під час роботи над системним звітом «Адміністративне оскарження: поточний стан та рекомендації», який недавно було представлено, ми виявили досить суперечливі речі. З одного боку, 90,1% з 344 представників бізнесу, які відгукнулися на наш опитувальник, вважають, що не можна розраховувати на неупереджений, повний і справедливий розгляд скарги, поданої в порядку чинного адміністративного оскарження. А з іншого — якщо є можливість оскаржити спірне рішення (дію, бездіяльність) державного органу спочатку в адміністративному порядку або ж одразу до суду, 73,3% учасників опитування спочатку подадуть скаргу в адміністративному порядку, і лише 26,7% — одразу звернуться до суду.
Поєднання цих двох тенденцій (низька довіра до механізму адміністративного оскарження і водночас стійкий намір усе ж користуватися ним) свідчить про величезний запит бізнесу на його вдосконалення.
Адже цілком зрозуміло, що громадяни та бізнес мають право на застосування дешевшого, швидшого та простішого інструменту у вигляді можливості адміністративного оскарження суперечливих чи незаконних рішень, дій або ж бездіяльності з боку владних структур.
— І як цього досягти?
— Шляхом практичної реалізації 8 принципів адміністративної процедури, що є релевантними до адміністративного оскарження, які ми ідентифікували у звіті. Мова йде, зокрема, про доступність, неупередженість, відкритість, пропорційність, обґрунтованість та ефективність цього механізму. У наших відповідних рекомендаціях можна виділити три складові. Перша — це ті положення, які були вдало прописані в законопроекті №9456 та мають бути збережені. Друга — це необхідність подальшої конкретизації певних положень, які містилися в цьому законі в певній частині. Наприклад, можливість скаржників отримувати копії рішень у паперовій чи електронній формі. І третя — даємо рекомендації щодо включення до майбутнього закону певних новел. Наприклад, написати положення про право скаржників клопотати перед органом виконання рішень щодо відстрочення його дії, доки триватиме оскарження.
Що стосується можливої критики в частині надмірної складності та деталізованості процедури адміністративного оскарження, то треба розуміти, що оскільки це, все ж таки, квазісудова процедура, то у всьому світі вона прописується досить детально. І це правильно, адже суди будуть менше завантажені.
— Чи здатні державні інституції перезавантажитись і почати працювати як сервісні установи?
— Мені видається, що реформа публічної адміністрації складається з двох очевидних речей. Треба не тільки реформувати публічну адміністрацію, щоб на державну службу приходили достойні професіонали, але й змінювати законодавчу базу, щоб дати державним службовцям інструменти, з якими можна працювати.
Тому, на мою думку, першочерговим кроком у цьому напрямі є, все ж таки, уніфікація правил на рівні комплексного закону про адміністративну процедуру.
Крім того, для об’єктивного виміру рівня ефективності суб’єктів владних повноважень доречним також видається і застосування такого інструменту, як ключові показники ефективності (KPI). У нашому звіті, наприклад, для органів виконавчої влади, до функцій яких належить розгляд скарг, поданих у порядку адміністративного оскарження, ми пропонуємо КМ запровадити такий KPI, як «рівень підтвердження судами рішень, прийнятих у процедурі адміністративного оскарження».
Оригінал статті доступний за посиланням.