Проблеми визначення митної вартості з року в рік стабільно турбують бізнес в Україні, що Рада бізнес-омбудсмена (РБО) бачить і в своїй роботі, і зі ЗМІ. В першому кварталі 2023 року митні питання навіть розширили свою частку у переліку проблем бізнесу (зі звичних 4% до 8% серед усієї кількості).
З останнього кварталу 2022 року кількість рішень про коригування митної вартості повернулася на рівень до повномасштабного вторгнення (5030 рішень; тут і далі (крім інших джерел, що зазначаються) наводяться статистичні дані отримані РБО від Державної митної служби України на запит) і відповідна тенденція прослідковується і в 1-му кварталі 2023 (5566 рішень) (для прикладу у 1-му кварталі 2021 року було прийнято 5683 рішень).
Тобто загалом картина цілком зрозуміла і знайома для національного бізнес-середовища. Про неї було багато написано та проговорено, а судова практика має відповідь майже на всі питання щодо окремих сумнівів митних органів в заявленій вартості, повісивши на відповідну категорію справ ярлик нескладної. Нагадаємо, що згідно офіційної судової статистики в 2022 році знову (як і в попередні роки) в більш ніж 90% справ (щодо визначення митної вартості товарів) суди визнавали протиправними та скасовували відповідні рішення митниць. Такі проблеми (щодо масового продукування незаконних адміністративних актів) викликають особливе занепокоєння Ради, на що вже зверталася увага Кабінету Міністрів України шляхом надання системних рекомендацій.
Водночас, окремі зміни законодавства заслуговують на увагу, зокрема, в аспекті змін процедур адміністративного оскарження рішень митних органів, що мали місце із прийняттям змін в законодавство в серпні 2022 року.
Так, на противагу застарілим механізмам оскарження згідно з Законом України “Про звернення громадян” в Митному кодексі України (МКУ) держава запровадила значні зміни. Вони стосувалися цілої низки питань: удосконалення процедури розгляду скарг платників податків в адміністративному порядку; користування спрощеннями під час здійснення митних формальностей; механізмів видання рішень митними органами; надання гарантій у митних відносинах; брокерської діяльності, тощо.
Варто зазначити, що такі зміни є позитивним кроком з точки зору регулювання митних відносин, хоча і мають окремі недоліки, що вже “насолили” підприємцям та частково створюють неузгодженості в питаннях коригування митної вартості.
Перш ніж перейти до практичних проблем, слід визнати, що суто статистично ці зміни вже підвищили очікування і зацікавленість бізнесу в процедурах оскарження.
Якщо, наприклад, в 2021 та 2022 роках оскаржувалося в середньому до 1% рішень про коригування, то за січень-квітень 2023 року цей показник складає 2,9%. Якщо в 2021 році скасовувалося за результатам оскарження біля 1% рішень про коригування, то в 2022 -5,7%, а за січень-квітень 2023 року – 35,6% (!).
Тобто нарешті можна побачити дійсну ефективність оскарження рішень про коригування та спроби, зокрема і таким чином змінити адміністративну практику митниць.
Разом із цим, РБО бачить і певні негативні наслідки змін законодавства як відносно незначні (наприклад, пропуск строку подання скарги на декілька днів, через подання її в місячний строк, а не 30-денний) так і ті, що впливають на “гармонійність” процедури доведення заявленої митної вартості та змінили її окремі аспекти.
Наприкінці минулого року та вже у 2023 РБО зустрічала випадки, коли підприємства після отримання рішення про коригування ініціювали випуск товарів у вільний обіг за статтею 55 МКУ, подавали протягом відповідного 80-денного строку (ч. 8 ст. 55 МКУ) додаткові документи, отримували лист митниці про відмову у визнанні заявленої митної вартості (за ч. 9 ст. 55 МКУ), і після подання скарги на рішення про коригування до ДМСУ – отримували лист про залишення її без розгляду через пропуск встановленого тридцятиденного строку оскарження рішення про коригування.
Причиною такого підходу Державної митної служби України (ДМСУ) стало те, що рішення про коригування формально є “незалежним” від рішення митниці в порядку ч. 9 ст. 55 МКУ і дата винесення такого рішення не може впливати на строки оскарження рішення про коригування.
Тут виникають питання до правової природи такого рішення (оформленого листом) та його місця у процедурах заявлення, коригування, підтвердження та оскарження у відносинах щодо визначення митної вартості.
Відповідне рішення за ч. 9 ст. 55 МКУ фактично є аналогом остаточного визначення митної вартості (що відкладається за умови надання гарантій імпортером) згідно з Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року (ст. 13).
І саме це рішення має бути предметом наступного адміністративного оскарження. Очевидно, найбільш логічним варіантом регулювання відносин вбачається порядок за яким декларант, використавши всі засоби захисту на нижчому рівні, мав би можливість провести оскарження до центрального апарату ДМСУ.
Водночас, в Україні рішення про коригування формалізується та може підлягати оскарженню незалежно від прийняття остаточного рішення або разом із ним, що саме по собі не може вважатися адекватним адміністративним регулюванням.
Наголосимо, законодавче регулювання фактично виділяє рішення про коригування та остаточне рішення митниці, як окремі рішення, тобто і оскаржуватися вони можуть в рамках різних процедур. Принаймні ДМСУ займає саме таку позицію, відповідно, наприклад, навіть якщо декларант до подання документів по ст. 55 МКУ оскаржив рішення про коригування до ДМСУ і отримав відмову у скарзі, а потім вже подав документи та отримав остаточне рішення митниці, він має право його оскаржити. І якщо в рамках оскарження остаточного рішення митниці ДМСУ вирішить задовольнити скаргу та скасувати остаточне рішення, то скасованим виявиться і рішення про коригування (згідно ч. 10 статті 55 МКУ буде вважатися, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно).
Таким чином, з урахуванням вимог чинного національного законодавства в разі прийняття рішення про коригування, імпортери можуть:
1) випустити товари у вільний обіг під гарантії (ст. 55 МКУ), подати додаткові документи (ч. 8 ст. 55 МКУ) та після отримання остаточного рішення митниці оскаржити рішення про коригування та відповідне остаточне рішення до ДМСУ;
2)випустити товари у вільний обіг під гарантії (ст. 55 МКУ), та паралельно з поданням або навіть до подання додаткових документів здійснити оскарження до ДМСУ (з можливістю в майбутньому оскаржити остаточне рішення митниці);
3) оскаржити рішення про коригування до ДМСУ без випуску товарів у вільний обіг.
Також слід мати на увазі, що відповідно до підпункту 2 пункту 9-12 розділу ХХІ МКУ зупиняється (тимчасово, на період до припинення чи скасування воєнного, надзвичайного стану на території України) перебіг строків, визначених цілим рядом статей МКУ, зокрема, і статтею 55. Тобто формально і для декларанта (щодо подання додаткових документів), і для митниці, все ще зупинені строки щодо прийняття остаточного рішення та перерахування застави до державного бюджету. Однак в переважній більшості кейсів, які розслідувалися РБО, митниці приймають остаточні рішення в рамках, визначених статтею, 55 днів.
Повертаючись до методики захисту, на нашу думку, пріоритетним з точки зору економічної доцільності та правової узгодженості є саме перший з наведених варіантів. Слід звернути увагу, що в цьому разі для підприємців бажано подати додаткові документи та скарги до ДМСУ протягом 30 днів з моменту винесення рішення про коригування.
Водночас, якщо підприємство не встигає зібрати додаткові документи у відповідні звужені строки, та все ж вирішило не подавати скаргу до ДМСУ до отримання остаточного рішення митниці, слід пам’ятати про необхідність після отримання остаточного рішення митниці (якщо 30-денний строк вже минув з моменту отримання рішення про коригування) оскаржувати обидва рішення (тобто в скарзі до ДМСУ прямо просити скасувати і рішення про коригування і остаточне рішення митниці).
Відзначимо, що в рамках адміністративного оскарження є сенс просити митницю розглянути скарги у форматі відеоконференції (п. 1 ч.1 ст. 26-2 МКУ) із залученням до розгляду митного органу, рішення про коригування якого оскаржується (для чого слід подати заяву ч. 2 ст. 26-3 МКУ). Такий формат дозволяє в повній мірі проговорити сумніви митних органів у заявленій митній вартості.
З практики РБО бачимо, що бажано орієнтуватися на результат навіть не виключно у конкретній процедурі оскарження, а виходити на системний результат для уникнення коригувань в майбутньому. Це можна досягнути, наприклад, подолавши сумніви митниці, тобто або надати додаткові документи/аргументацію які спростовують позицію митників або ж відкоригувати документи чи систему відносин з експортером задля усунення “розбіжностей”. І хоча такий підхід вимагає більшого залучення на етапі адміністративного оскарження, він очевидно береже часові ресурси на майбутніх оформленнях та/або судових процедурах.
Читати матеріал у виданні LIGA ZAKON за посиланням.
