Польський політик, екс-мер Варшави Марчін Свєнчіцкі вступив на посаду українського бізнес-омбудсмена три місяці тому. Тепер він працює зі скаргами підприємців щодо рейдерських захоплень, податкових перевірок та інших проблем, з якими стикається бізнес в Україні.
Про те, як створити привабливий інвестклімат в Україні, чи потрібно залучати до приватизації іноземних інвесторів і як навчити бізнес працювати легально – Свєнчіцкі розповів в інтерв’ю РБК-Україна.
– Як ви оцінюєте стан економіки і бізнесу в країні?
– Якщо говорити про Україну, то вражають величезні масштаби рейдерства. Це загроза для всіх бізнесменів. Але у той же час є певна політична воля змінити ситуацію.
Наприклад, часто наш офіс може критично ставитися до дій податкової або митної служб, інспекцій різного типу. Це важливо оцінювати об’єктивно, тому що від вчинків чиновників може страждати бізнес. Позитивно те, що керівники цих відомств готові співпрацювати з Радою бізнес-омбудсмена, щоб ліквідувати незаконні дії підлеглих і в підсумку поліпшувати якість роботи своєї структури.
– Реально викорінити рейдерство в Україні?
– Якщо рейдерство здійснюється з допомогою якихось служб, то цю проблему можна швидко вирішити. Так як можна змінити чиновників, щоб спробувати ліквідувати схеми. Але мене обурює інше. Наприклад, бізнес поскаржився на незаконне захоплення його майна. Потім вдалося повернути це майно. Але рейдери залишаються без покарання, так як ніяких кримінальних справ не заводиться. Цього я не можу зрозуміти.
– Яким чином можна ліквідувати рейдерство?
– Ще в 2017 році Рада бізнес-омбудсмена опублікувала системний звіт про боротьбу з рейдерством. Деякі рекомендації з цього документа виконані держорганами. Є новий закон, спрямований на захист прав власності – подивимося, як буде працювати оновлене законодавство.
Але, мені здається, взагалі ніякої толерантності не можна виявляти до рейдерів, які підробляють документи, відбирають нерухомість та майно. Боротьба з рейдерством має посилюватися, а покарання – ставати більш жорстким.
– За родом діяльності вам доводиться багато спілкуватися з підприємцями. З ким найчастіше зустрічаєтеся – представниками великого чи малого бізнесу, з яких галузей?
– Близько 70% наших клієнтів – це дрібний і середній бізнес. І близько 80% – це локальний, місцевий бізнес. Тільки кожен п’ятий-шостий скаржник представляє бізнес з іноземним капіталом. Тобто в основному Рада бізнес-омбудсмена відстоює інтереси невеликого бізнесу з українським корінням.
Якщо говорити про галузі, то частіше звертаються представники оптової торгівлі, промислового виробництва, сільського господарства і гірничодобувної промисловості.
– Які скарги найчастіше надходять від бізнесу?
– Більше половини скарг стосуються дій податкової служби. Це реєстраційні дії, перевірки бізнесу. Або підприємства чомусь потрапляють в класифікацію ризикових, але не розуміють чому. Такі компанії просять Раду бізнес-омбудсмена допомогти вийти з цієї ситуації, оскільки дуже складно працювати – йде затримка документів, йдуть постійні перевірки і т.д.
Тому наша команда розробила рекомендації, як вирішити ці проблеми. Умовно, якщо якась компанія отримала статус ризикової, то податкові органи повинні не тільки озвучити конкретну причину такої класифікації, але і допомогти рекомендаціями, як позбутися цього маркера. Хочемо, щоб певні стандарти були затверджені законодавчо.
В меншій мірі з’являються скарги на митницю, правоохоронні органи, місцеве самоврядування.
– Завжди держоргани йдуть назустріч команді Ради бізнес-омбудсмена, щоб допомогти вирішити проблеми підприємців?
– Можу сказати, що діалог є, він іде, але не завжди держоргани приймають наші рекомендації. У такому випадку підприємцю залишається тільки звертатися до суду, щоб боротися за свої законні інтереси і права.
За нашими оцінками, менше половини кейсів з податкових питань наша команда закриває успішно. А ті справи, які потім переходять до суду з нашими аргументами, на 80% вирішуються на користь скаржника.
– Український бізнес звик скаржитися на те, що складно працювати в жорсткому податковому полі, платити зарплату співробітникам офіційно, платити хабарі для вирішення питань і т.д. На ваш погляд, які умови треба створити, щоб підприємці захотіли б працювати легально?
– Думаю, прогрес завжди можливий. Звичайно, є частина бізнесу, яка сплачує всі податки і зарплати легально. Але якщо частина бізнесу працює “в тіні”, а частина – офіційно, то на прозорі компанії припадає більше навантаження у вигляді податків та інших платежів. І якби весь бізнес працював легально, то загальне навантаження у вигляді податкових зборів була б менше, так як всі компанії пішли б з “тіні”.
Тому потрібно створювати умови для того, щоб бізнес хотів виходити з “тіні” і працювати офіційно. Важливо налагодити довіру між держорганами і підприємцями. Тут може бути прикладом Рада бізнес-омбудсмена, оскільки компанії довіряють свої скарги нашій команді. Важливо, щоб в країні було верховенство права, щоб підприємці могли безпечно працювати, були впевнені у завтрашньому дні. Тоді бізнес не буде давати хабарі, а захоче платити всі податки і зарплати легально.
Важливо відзначити, що в Україні є бізнес, який не хоче платити хабарі, готовий працювати тільки чесно і прозоро. Такі підприємці об’єдналися і створили ініціативу UNIC (Всеукраїнська мережа доброчесності і комплаєнса). Зараз там зареєстровано близько 60 компаній.
Але впевнений, що таких підприємств в Україні набагато більше. Тому важлива солідарність бізнесу. Важливо говорити про те, що не можна платити хабарі. А якщо хтось із чиновників вимагає хабар, тоді треба про це розповідати через мас-медіа. Важлива публічність і прозорість. Це допоможе вивести економіку з “тіні”.
До речі, в цьому плані Польща може поділитися корисним досвідом. У свій час було створено Антикорупційне бюро, яке отримало багато інструментів для роботи з корупціонерами. Структура може перевіряти тендери, контролювати владу на всіх рівнях – від простого чиновника до міністра. І це запрацювало.
Просто влада почала боятися дій Антикорупційного бюро. У підсумку позиції Польщі в рейтингу Transparency International дуже швидко пішли вгору. Це був прогрес. Ефект був помітний через два-три роки. Було видно, що падає рівень корупції.
– Чи вважаєте ви ефективним поділ Держфіскальної служби на Податкову і Митну? Хоча раніше ці два відомства навпаки об’єднали з метою підвищення ефективності роботи.
– В Європі є різні моделі: в деяких країнах служби працюють окремо, а в деяких – разом. Тому що частина податків надходить і через митницю. Наприклад, там можуть стягувати податок на додану вартість, а також акцизні збори з імпортних товарів. Тут немає оптимальної формули. Подивимося, як нова система буде працювати.
– А як ви ставитеся до створення Бюро фінансових розслідувань. На ваш погляд, чи зможе ця структура ефективно працювати в нашій країні?
– Ця структура може бути корисною. Справа у тому, що зараз економічними злочинами займаються різні служби. І у кожного органу є свої критерії, як контролювати підприємства. Якщо ці функції у них вилучити і об’єднати у Бюро фінансових розслідувань, тоді для всього бізнесу буде розроблений єдиний стандартний підхід у боротьбі з економічними злочинами. У результаті бізнес буде знати, що саме чекати – коли перевірки, які документи підготувати, як все оформити. І головне, в держорганах не буде дублювання функцій.
– На тлі українського бізнесу простіше чи складніше працюється польським підприємцям? Доводиться польському бізнесу активно захищати свої права?
– У кожного підприємця є свої проблеми. Бізнес в Польщі теж може бути незадоволений якимись речами і прагне поліпшити умови для роботи. Але у Польщі є більше довіри до судів. І якщо виникає якийсь спір, то бізнес йде в суд вирішувати проблеми.
У свою чергу, і держава довіряє більше бізнесу. Наприклад, коли підприємці подають митні декларації. Це йде в електронному документообігу, що дозволяє обробити більше документів.
У цілому, в Польщі є більше діалогу між бізнесом і державою. Коли з’являються нові закони або розпорядження, зазвичай ці документи готуються в ході обговорення сторін. Тому що бізнес краще знає, як закони будуть працювати на практиці, чи не буде проблем від їх впровадження. Тому часто влада прислухається до думки підприємців.
В Україні також потрібно розширювати діалог бізнесу з владою, коли мова йде про розробку нових законів. Такий підхід допоможе поліпшити довіру між сторонами та буде корисним для суспільства.
– Можете скласти узагальнений портрет підприємця в Україні та Польщі. Багато спільного між поляком і українцем? У чому відмінності?
– В Україні і Польщі багато схожих очікувань з боку бізнесу. Усюди підприємці чекають верховенства права, довіри держорганів. У Польщі бізнес більше впевнений у тому, що якщо діяти за законом, наприклад, отримувати ліцензію, то справа дійде до кінця. І польський підприємець, в основному, може бути впевнений в тому, що від нього не будуть вимагати хабар. Або він знає, що його питання не буде гальмувати якийсь бюрократ.
А в Україні бізнес повинен пристосовуватися до умов обслуговування в різних органах. Там потрібно заплатити гроші, тут подружитися з кимось із чиновників. У Польщі такі ситуації трапляються вкрай рідко.
– Світовий банк оцінив, що якщо Україна буде рости нинішніми темпами, то нашій країні знадобиться близько 50 років, щоб досягти рівня Польщі. Як українцям прискорити зростання економіки, щоб швидше стати ближче до поляків?
– Я здивований… Впевнений, що Україна може швидше досягти рівня Польщі. Але потрібно домагатися, щоб суди стали незалежними. Важливо вести ефективну боротьбу з корупцією. Також треба реалізувати всі рішення Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Корисно було б з боку ЄС до кінця відкрити європейський ринок для України, тому що поки діють квоти та інші обмеження.
Ще Україна повинна залучати іноземних інвесторів. Це був дуже важливий момент у розвитку Польщі. Справа у тому, що іноземні інвестори привезли в країну нові технології, нові канали співпраці з глобальним бізнесом, нові можливості виходу на міжнародні ринки. І це підтримало прогрес.
Але для того, щоб інвестиції прийшли в Україну, потрібно покращувати імідж країни. І тут конфлікт з Росією, а також високий рівень корупції не допомагає. Тому поточні економічні та правові проблеми важливо вирішувати. А також думати про геополітичну стабілізацію. Тоді інвестиції підуть в країну.
Важливо приділяти увагу й українському бізнесу, щоб місцеві підприємці також хотіли б інвестувати у свою країну. Але людям потрібно створювати умови для інвестицій, так як вони повинні бути впевнені, що зможуть повернути свої гроші через п’ять-десять років.
– На які галузі робити ставку: на важку промисловість, сільське господарство, IT? Які галузі можуть стати лідерами на ринку і чому?
– Вважаю, що роль політиків не виділяти, які галузі краще, а які гірше. Важливо прибирати бар’єри для розвитку економіки. Такий бар’єр є, наприклад, для аграрного бізнесу щодо експорту продуктів харчування. Там діють квоти, високі митні збори.
І коли будуть переговори щодо перегляду окремих позицій Угоди про асоціацію з ЄС, треба домагатися зняття цих бар’єрів, щоб торгівля зростала, так як в України є колосальний потенціал в аграрному секторі, який повною мірою не використаний. Цей потенціал потрібно реалізувати на користь виробників в Україні і споживачів ЄС.
У свій час бачив цікаві розрахунки. Якщо аграрний ринок ЄС повністю відкриють для українських товарів, то економічна користь для України буде вищою, ніж вся допомога, яку ЄС зараз надає Україні.
Крім цього, важливо запустити ринок землі. Не буду вдаватися в деталі, бо сценаріїв реалізації реформи може бути багато. Але цей потенціал важливо використовувати, оскільки це також допоможе забезпечити зростання економіки.
Думаю, що якщо Угода про асоціацію з ЄС буде повністю реалізована, то імідж України істотно покращиться. У результаті країна стане цікавою для міжнародного бізнесу, який може реалізовувати нові проекти в країні. Наприклад, іноземці можуть звернути увагу на айті, так як тут високий рівень освіти.
У цілому, якщо в країні політична та економічна ситуація буде стабілізована, а економіка буде відкрита для співпраці з іншими країнами, то знадобиться буквально п’ятнадцять років, щоб Україна досягла рівня Польщі.
– На ваш погляд, у чому свого часу полягав секрет економічного дива Польщі? І який досвід польських реформ було б корисно реалізувати в Україні?
– Мені здається, в Польщі не було такого впливу олігархів на економічну політику. Нещодавно я дізнався, що в “Укрзалізниці” є різні тарифи: низькі – особливо для товарів великих металургійних компаній, і високі – для продукції іншого бізнесу. Це тільки один приклад. Але таких ситуацій може бути чимало в українській економіці.
Даний вид впливу в Польщі вважається маргінальним. Є, звичайно, певний вплив великого бізнесу в окремих галузях. Приміром, у Польщі вугільна промисловість поки ще має невиправдані привілеї.
Але це, скоріше, виняток із правила, яке говорить: економіка повинна розвиватися в умовах високої конкуренції та рівних правил гри для всіх. Тому важливо, щоб в Україні було якомога менше монополій і не було привілеїв для обраних.
Також важливо забезпечення верховенства права. Закони одразу запрацювали у Польщі, так як не було олігархів. Плюс спрацювало відкриття економіки світу. Приміром, вже у 1990 році був запроваджений вільний обмін валют, у тому числі, на імпорт товарів, хоча Польща була в дефолті і переговори з кредиторами тільки починалися.
Звичайно ж, у Польщі була проведена приватизація. В Україні ці процеси поки що не завершені і багато підприємств працюють як державні. Цю реформу треба прискорити. Але було б добре залучити іноземних інвесторів. Вони на рівних умовах могли б брати участь у процесі приватизації з українськими компаніями.
Але на даний момент – це найскладніше завдання. Так як потрібно створити такий інвестиційний клімат, в якому іноземці захочуть вкладати гроші в країну. Для них важливі захист прав власності, прозорі контракти, відсутність рейдерських схем і т.д.
– А якщо говорити про досвід проведення приватизації в Польщі, всі історії були позитивними? Чи виникали проблеми, які доводилося вирішувати в терміновому порядку?
– Проблеми могли виникнути в будь-який момент. Тому що після приватизації підприємцям часто була не потрібна третина або половина працівників, які працюють на державних підприємствах. Але в ході приватизації бізнес підписував соціальні договори, згідно з якими протягом від року до трьох років заборонялося звільняти людей з роботи.
Важливо, щоб приватизація держвласності не перетворилася на примітивний розпродаж тільки для олігархів. Потрібно підходити до цього питання прозоро, зважено і об’єктивно. Треба прикласти всі зусилля для того, щоб залучати інвесторів з інших країн, щоб вони могли модернізувати ці підприємства, включати їх в світову економіку.
Для цього потрібно зробити промоцію серед іноземців, які могли б стати учасниками української приватизації. Тому що ніхто з іноземного бізнесу не придбає тут велике підприємство, якщо немає достатньої інформації про борги, стан обладнання, права власності на землю і т.д.
Треба такі звіти підготувати та надати для ознайомлення як іноземцям, так і місцевим інвесторам, які думають про участь у приватизації. Чим більше зацікавлених приватизацією інвесторів, тим більше шансів, що вона пройде корисно і ефективно.
Христина Коновалова
Оригінал публікації доступний за посиланням.
