Бізнес-омбудсмен про перевірки, захист ФОПів та мільйонний штраф за пропущену літеру

На кого і на що найбільше скаржаться в Україні підприємці? Чому Податкова трактує законодавство на свою користь і чи ефективною є її робота?

Чи змінилась ситуація з реєстрацією податкових накладних? Які нарікання є у бізнесу щодо Митниці, Нацполіції, Прокуратури?

Зрештою, чи потрібно Україні змінювати податкове законодавство і хто з ФОПів може звернутись за допомогою до Ради бізнес-омбудсмена?

Про це та багато іншого в інтерв’ю LIGA.net розповів Роман Ващук, колишній канадський дипломат, який із січня 2022 року працює бізнес-омбудсменом в Україні.

– Чи фіксуєте ви збільшення кількості нарікань на податківців після скасування мораторію і повернення до перевірок бізнесу з початку жовтня 2023 року?

Так, дійсно, зараз спостерігається зростання кількості нарікань на податкові перевірки. Останнім часом у нашій статистиці такі скарги впродовж року перемістились на перше місце з другого.

Навіть у тих обмежених для Державної податкової служби (ДПС) можливостях квазімораторію, який діяв, ми почали бачити щоразу більше нарікань і проблем.

Чому так? Певно, продовжується сумна українська традиція, за якою податківець не може повернутися з перевірки без результату. Тому, навіть якщо не виявляють якихось суттєвих причин, починають “дотягувати”. Інколи це на межі абсурду.

Ми вже маємо п’ять подібних скарг, які податкова вперто не скасовує. От, наприклад, випадок нібито приховування складів пального у фірми, яка в одному із численних формулярів звітності допустила помилку в адресі, вказавши в одному місці номер “41”, а в іншому – “41-А”. Хоча фірма сплатила всі податки, і вся інша інформація щодо нього зазначена правильно, ДПС розцінила це як приховування акцизного складу. І – виписала штраф у мільйон гривень.

Інший приклад – у одній із форм онлайн звітності на сайті податкової були вказані старі дані щодо адміністративно-територіального устрою країни. Зараз це об’єднана територіальна громада, але в кодах, аби її вибрати, такої опції не було. Платник вибрав із наявних і отримав 2 млн грн штрафів.

На останній нашій Експертній групі з податківцями вони вже констатували, що у випадку таких очевидних та ненавмисних одруківок, в межах чинного законодавства, все ж таки було б доцільним вирішувати їх на рівні ДПС і не допускати, аби такі питання потім потрапляли до суду.

Вважаємо, що нормативна база для того давно існує – у Податковому кодексі є пункт 4.1.4, який передбачає, у випадку сумнівів у трактуванні – рішення на користь платника.

Та, на жаль, зараз у великій мірі ті моменти, які можна трактувати на користь платника податків, використовуються прямо протилежно – аби звинувачувати.

Це, серед іншого, пов’язано зі страхом із боку податківців. Вони бояться того, що інші структури держави – прокуратура, Державне бюро розслідувань (ДБР) – можуть вже їх звинуватити у тому, що були занадто поблажливими до платників.

Тому обговорюємо, як можна впровадити механізми, аби податківці могли без остраху просто зателефонувати платнику, який пропустив “А”, і уточнити, чи вірно зазначена адреса.

Бо виникає неординарна ситуація, коли ухвалюється багато правильних європейських законів, але їх застосування залишиться на “напівсовковому” профіскальному рівні. Так ці чудові закони мало що змінять.

А ще в Україні дуже звикли усі проблеми скидати на суди. Хоча, в нашому випадку, коли йдеться про бізнесові справи, то суди у приблизно 90% випадків вирішують суперечки на користь платників податків. Це за статистикою Державної судової адміністрації щодо питань зупинення реєстрації податкових накладних.

Як результат – величезна державна машина працює на те, аби генерувати усі ці штрафи чи донарахування, а з них тоді виходить дуже маленька користь для бюджету.

Так, за перші 9 місяців цього року ДПС донарахувала трохи більш ніж 11 млрд грн. З них узгоджено трохи більш ніж 600 млн грн, а реально в бюджет поки що надійшло 305 млн грн – менше 3%.

Так би мовити, коліщата крутяться, пара видається, але ж, коли держава так багато судів програє – мусить за то платити.

І ще це робочий час тих же працівників ДПС, суддів, які цим усім займаються. Як колишній канадський бюрократ я підозрюю, що це чималі кошти в еквіваленті людино-годин.

– Тобто за місяць після відновлення активних перевірок бізнесу податківцями, проблеми, які пов’язані з наріканнями на їх результати, вийшли на перше місце за кількістю скарг?

Так. І це при тому, що діють певні обмеження і відновлення перевірок не є повномасштабним.

Наступне відновлення повноважень податковою може мати результатом ще масштабніший рівень скарг.

– Скарги щодо зупинення податкових накладних – чи зростає їх кількість?

Ця тема була ТОП минулого року. А зараз – це третій за кількістю скарг блок. Із проблемою зупинення податкових накладних цього року зіткнулись понад 44 000 бізнесів із трохи більш ніж 157 000 тих, хто їх подавав.

Тобто загалом 28% бізнесів скаржились на це. І мені важко повірити, що 30% українського бізнесу є шахраями.

Ці показники в 3-4 рази більші, ніж кілька років тому, але трохи менші, ніж торік.

Ми не знаємо зараз, це зменшення – воно через покращення адміністрування, чи просто бізнес вже звик до цього, змучився, не скаржиться та шукає свої шляхи розв’язання проблем? А, можливо, фокус уваги податківців просто наразі змістився із СМКОР (Система моніторингу критеріїв оцінки ризиків. – ред.) на податкові перевірки.

Ще аналізуємо це. Зараз чекаємо, коли запрацюють нові зміни до постанови 1165 (Про затвердження порядків із питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних), і тоді будемо бачити, чи дійсно ситуація стала краще.

Хоча вже зараз із позитиву в цьому напрямі – у кабінетах платників податків покращено інформування щодо стану контрагентів, запроваджено присічний строк для віднесення компаній до категорії ризикових. Бо це була проблема, коли платник міг дізнатися, що його партнера 6 місяців тому проголосили ризиковим, і тому і він сам стає таким. Це було точно несправедливим. А ще вже впроваджені певні інші запобіжники, як-то процедура адміністративного оскарження.

Загалом ми сподіваємось, що повернення до автоматизованішого функціонування системи та зменшення “ручного фактору” допоможе зменшити кількість нарікань надалі.

– Можливо, ви аналізували, які найтиповіші претензії податківців? Умовно, хто з бізнесу в зоні ризику?

До нас не приходять відверто “чорні” бізнеси. Хоча, якщо навіть прийдуть, то ми не будемо приймати їхніх скарг. До нас приходять ті, які або працюють в “білу”, або ж, скажімо, на краєчку із “сірим” бізнесом. У них загалом все досить правильно щодо лінії бухгалтерії. Тому, коли податківці починають прискіпуватись, то там можуть мати місце формальні ознаки, або й упередженість.

Із непублічних бесід із підприємцями я знаю, що перевіряльники, які приходять і нічого особливого не знаходять, чи не відверто кажуть, що не можуть повернутись із порожніми руками. Як мінімум, без тих же штрафів. І тоді з’являються донарахування через дуже специфічне та вузьке трактування законодавства. І все це переважно “розлітається” в судах.

Тому ми постійно говоримо, що є потреба, аби адміністративна практика, діяльність податківців – враховувала результати судових розглядів.

Бо, якщо 90% ваших актів скасовуються, то ви ж маєте зрозуміти, що ви робите не так?

Замість цього представники державних органів в Україні починають звучати, як антикорупційні активісти. Вони розповідають про те, що судам не можна довіряти. Це, як мінімум, сумнівно з точки зору представників самої держави.

Ми розуміємо, що в час війни держава не може дозволити собі податкове “Гуляй поле”. З іншого боку, держава має впроваджувати ризико-орієнтований підхід там, де можливий легітимний збір податків. І, при цьому, вона не має зосереджуватись на тих, хто й так платить, аби ловити їх на дрібних та формальних порушеннях.

– Ви зазначили, що проблема блокування накладних зараз на третьому місці за кількістю скарг. Можна детальніше щодо проблем, які знаходяться на першому та другому місцях?

На першому, як вже йшлось – це скарги на результати перевірок бізнесу. А на другому – невиконання судових рішень.

– Невиконання ким?

Податковою. Ця група скарг, яка стосується реєстрації податкових накладних на виконання судових рішень, у нас зараз на другому місці.

Тобто, коли ви виграли суд, пройшли апеляції, і, за законом, на другий день маєте отримати зареєстровану накладну, а ваш контрагент – свій податковий кредит. А цього не стається. Причини смішні – то паперове рішення ще не надійшло, то його візують різні департаменти, то подано чергову (іноді – п’яту за рахунком) апеляційну скаргу. Бо то ж гроші держбюджету. І це впливає на звіти податкової.

Хоча й тут є певне покращення. Бо у нас зараз щомісяця десь біля 30 скарг щодо невиконання, які виносимо на розгляд експертної групи з податковою, а торік їх було до 100.

Ми, взагалі то, є організацією, яка займається досудовим вирішенням спорів. Але, як виявляється – в українських реаліях ще й післясудовим (посміхається).

Бо невиконання рішень судів – це знову адміністративне питання. І ми, відповідно до наших компетенцій, знову маємо змогу бізнесу допомагати.

Маємо говорити про це. Бо це так чи інакше впливає на бізнес-клімат країни.

Адже коли питання такого роду вирішується повільно, рішення ухвалюються половинчастими, то у бізнесу залишається відчуття несправедливості, враження, що нічого не відбувається. І це стосується як українського бізнесу, так і іноземного.

– Щодо податкового законодавства загалом – чи потрібно його змінювати?

Я слухав пана Гетманцева (голова податкового комітету Верхової Ради Данило Гетманцев. – ред.), і він казав, що не передбачає якихось змін.

Як на мене, податкове навантаження в Україні не є надмірним, проти загальноєвропейського.

Але адміністрування цих податків є дуже непередбачуваним. І це створює простір для зловживань та правову непевність для бізнесу.

На другому рівні – правоохоронні органи, на третьому – митниця.

– Щодо митниці скарги на що?

Переважно на оцінювання митної вартості. В цій сфері чимало підозрілих бізнесів, тому прискіпливість митників зрозуміла. Але ж є випадки, коли вся документація є, та вони вимагають якихось екзотичних документів. Вигадують ті, які не передбачені законодавством. Умовно, страховку водія, який віз товар через Румунію… А насправді все тому, що за базою видно, що на якійсь із митниць начебто аналогічний товар хтось розмитнював за більшою ціною. Тоді нам доводиться втручатись.

В судах, звичайно, це все скасовується.

– Силові та правоохоронні структури – на них скаржаться?

Найбільше – на Нацполіцію та Прокуратуру. А тоді вже ДБР.

Маємо досить багато ситуацій, коли вилучають майно та гроші, а потім, навіть за наявності ухвали суду, воно не віддається.

Українська правоохоронна система дуже складна – тут багато всіляких органів. У кожного з них свої структури. І це створює додаткові можливості для тих, хто хоче зіграти на її огріхах. Трапляється, місяцями не можуть визначити відповідальних та вирішують, яке управління якому департаменту що має передати. У нас, мовляв, був лист від одного управління до іншого, але відповіді ще немає, бо там люди у відпустках, тому допомогти поки не можемо. Підприємцю, який просто хоче назад свій комп’ютер чи гроші, то все мало цікаво.

Ця система потребує коригування та спрощення. В Україні багато таких органів додали. І майже нічого не ліквідували. Думаю, варто зробити свого роду аудит та визначити, що з цього може дозволити собі державний бюджет. Бо то елементарно дорого – утримувати все це.

І президент України це інтуїтивно відчуває. Він же сказав, що країні потрібно, аби тільки одна установа перевіряла бізнес – те ж Бюро економічної безпеки. Щоб не було 5-7 досудових органів, які штовхаються навколо тих самих цілей-жертв…

Так, є. Неможливо провести необхідні зміни в робочій культурі цих служб без постійного керівника. У статусі виконувачів обов’язків ви отримуєте систему броунівського руху, коли, наприклад, в регіонах думають: “Невідомо, скільки та людина там буде, тож краще забезпечити своє майбутнє”.

Є тримісячний випробувальний термін, і сенсу чекати більше немає.

– З урахуванням вашого досвіду перебування на держслужбі в Канаді та знання українських реалій, які ще зміни потрібні нашій країні, аби бізнесу не заважали працювати?

Для України важливі вже навіть не так нові закони, як їх правозастосування. Саме в ньому є найбільша проблема. У нашій роботі ми постійно з цим стикаємось.

Наприклад, в Канаді, де панує британське прецедентне право, все, що не є забороненим, є дозволеним. В Україні в адміністративному праві – фактично навпаки.

Ви постійно чуєте цей термін “перевищення службових повноважень”. Я в своєму житті канадського чиновника такого ніколи не чув. Коли мене тут запитали, чи боявся я на службі в канадській державі, що мене арештують та порушать кримінальну справу, я був щиро здивований.

А українські чиновники, особливо ті, які йдуть на якусь керівну посаду, цього бояться. Усі. І справи ж дійсно порушують.

Цей страх – це теж ще радянський атавізм. І з таким психологічним багажем ефективна боротьба з корупцією чи халатністю має сумнівні перспективи.

– Хто може звернутися до вас за допомогою?

Для нас не має значення, чи ви велика фірма, чи ФОП. Та ви маєте пам’ятати, що ми допомагаємо з адміністративними процедурами, а не судами.

Найменша сума, якою займались, була менше тисячі гривень, найбільша – 3 млрд грн. Діапазон дуже широкий.

У нас є сайт де є анкета, після відповіді на питання якої підприємці можуть залишати свої скарги.

Тут важливий момент – чи пробували ви самі з тим розібратись. Скажімо, якщо намагались на регіональному рівні, і у вас не вийшло – тоді до нас. Маємо юристів, які дуже добре знаються на питаннях бізнесу та взаємодії з органами влади.

Скажімо, щодо ППР (податковi повідомлення-рішення, за результатами перевірок) – майже половину з них нам вдається скасувати. Та навіть коли ні, ті аргументи, які ми наводимо під час оскаржень дій податківців, часто беруть для подання позовів у суд.

Олександр Децик, редактор відділу Фінанси