Заступниця бізнес-омбудсмена Тетяна Коротка: “Війна катастрофічно позначиться на державному бюджеті” (Цензор.НЕТ)

Боротьба за економіку для України не менш важлива, ніж боротьба за території. Тому уряд запустив програму евакуації підприємств з регіонів, де ведуться бойові дії, а Верховна Рада ухвалила низку законопроєктів, направлених на зменшення податків і спрощення умов введення бізнесу.
Про те, як працює ця програма і чого очікувати бізнесу від податкових новацій, а також яким чином нинішня ситуація в країні позначиться на держбюджеті і фінансуванні соціальних виплат, і яким може бути план по відновленню економіки після перемоги, ми поговорили з заступницею бізнес-омбудсмена Тетяною Короткою.
“БАГАТО ПІДПРИЄМСТВ, ПЕРЕБУВАЮЧИ В СТРЕСОВОМУ СТАНІ, ЩЕ НЕ ВИРІШИЛИ ОСТАТОЧНО МАЙБУТНЄ СВОЇХ БІЗНЕСІВ”
– З середини березня запрацювала програма евакуації бізнесу для українських підприємств, які хочуть переїхати з територій, де ведуться бойові дії, у безпечніші регіони в західній Україні. Рада бізнес-омбудсмена допомагає їм перебратися на такі території?
– Ми вирішили відкрити два тимчасові офіси – в Україні та Польщі, власне, перенесли в Івано-Франківськ його з Києва. Також маємо офіс у Кракові для того, щоб ефективно підтримувати підприємства за всім спектром проблем, з якими вони стикаються. Один із таких напрямів якраз є питання перенесення підприємств в західну частину України.
Ми встановили зв’язки з главами більшості обласних державних адміністрацій (нині керівниками військово-цивільних адміністрацій), куди можна було б перемістити такі підприємства, і намагаємося оперативно відповідати на їхні запити. З тими компаніями, що вимагають значної підтримки уряду, скажімо, вагонів залізниці, відповідних вантажних перевезень, ми передаємо інформацію в офіс “Укрінвесту”, який є державним підприємством при Кабінеті Міністрів України, оскільки вони можуть безпосередньо скоординувати відповідну технічну логістику.
Важливо відмітити, що нині ми виділили окрему лінію комунікації з бізнесом, так звану Helpline. Нею до нас звертаються всі підприємства, в тому числі з особливими запитами. Маючи довготривалі зв’язки Урядом та регіональним керівництвом, ми теж здатні надати підтримку таким підприємствам.
Зараз одна з нагальних серйозних проблем – брак житла для співробітників підприємств і їхніх сімей. Питання ж не лише в тому, щоб привезти обладнання і знайти площі для розгортання роботи. Дуже важко перевезти людей, тому що західна частина України переповнена тими, хто тікає від війни.
Ми знаємо, що Мінрегіонбуд розпочав роботу над тим, щоб забезпечити релокованим людям – співробітникам підприємств, що евакуюються, – програму надання житла. Як швидко вона буде розгортатися, невідомо. Це залежить від різних чинників.
До того ж, багато людей виїхало за кордон у сусідні країни Європи, і там також виник дефіцит житла для переміщених. Тому уряди країн, які межують з Україною, також розпочали свою програму забезпечення житлом, тому їхні промислові потужності завантажено наперед.
І для того, щоб будувати в Україні житло для переміщених осіб, потрібно, щоб наша будівельна промисловість працювала належним чином на наші потреби. Бо сподіватись, що європейський ринок нам допоможе саме в той час, коли це найбільш необхідно, не зовсім обачно. Тобто, з одного боку, є проблема, з іншого – можливості тут розгорнути новий бізнес.
Але є ще один аспект, пов’язаний з економікою регіонів. Нині, коли найбільші зусилля сфокусовані на тематиці збереження економічного потенціалу з “воєнних” регіонів, також необхідно дбати і про існуючі потужності в західних областях України. Багато з потужних підприємств не працюють на повну потужність через ті самі проблеми, що і релоковані. На мою думку, уряду було б корисно приділити увагу і цьому питанню. Хоча ваші читачі одразу ж справедливо відмітять, що поради давати легше, ніж їх втілити, особливо в період постійної зміни ситуації. Що ж, ми також маємо певні ідеї, які можна використати для вирішення цього питання і готові над ними спільно працювати.
– Щоб щось будувати, потрібна земля. А її на територіях, куди виїхали внутрішні переселенці, не надто багато.
– Це і так, і ні. Адже є багато невикористаного потенціалу. От я, скажімо, зараз перебуваю в місті Івано-Франківську. Це потужний обласний центр. За даними місцевої влади, житлова забудова тут на другому місті після Києва. І ми справді, на власні очі бачимо багато нових будинків. Але поряд із Івано-Франківськом розташовано міста, які свого часу мали потужний промисловий потенціал, але менш розвинуту соціальну інфраструктуру. Наприклад, місто Калуш. Він розташований ближче, ніж Бориспіль до Києва. І в Калуші якраз дуже багато можливостей розмістити виробництва. Ми зустрічалися з мером цього міста, з його командою, вони кажуть, що готові надавати найкращі ділянки і найкращі можливості для того, щоб розмістити якраз підприємства хімічної, будівельної промисловості та інші.
Або, наприклад, телефонувала мер Тисмениці. Це місто розташовано за 30 кілометрів від Івано-Франківська. Там немає залізничної колії, але в них є колишні потужності дуже великого підприємства, на якому вироблялися хутряні вироби. Нині хутряні вироби у зв’язку зі зміною клімату і модою вже не так актуальні, а от 40 тисяч квадратних метрів потужностей існують. І це вже цікаво для бізнеса, але нюансом є приватна власність на площі, і, відповідно, необхідність знаходити компроміс, обговорюючи ціни на оренду або формат співробітництва.
Така сама ситуація в Чернівецькій і Закарпатських областях. Хоча, можливо, в Закарпатській трохи менше, бо там багато побудовано терміналів – логістичних, транспортних. Але Прикарпаття нічим не гірше.
І також достатньо близько до кордонів. Можна поїхати і на польський кордон, і на румунський. Тому треба продовжувати працювати над цим ретельніше. Рада бізнес-омбудсмена готова супроводжувати компанії до успішного завершення їхньої релокації.
– Що входить у державну програму евакуації бізнесу?
– Цю програму спрямовано передусім на те, щоб зберегти промисловий потенціал тих великих підприємств, що зараз перебувають у зоні ризику. Це миколаївські, херсонські, харківські підприємства. І там, де потрібно демонтувати вартісне обладнання, розмістити одразу багато людей.
Через підтримку уряду надає свої можливості “Укрзалізниця”. Уряд бере на себе частину фінансування, пов’язаного з релакацією, а також соціальні питання, зокрема, з вивозу співробітників підприємства і розташування їх на новій території. Йдеться здебільшого про великі підприємства. Але переводять бізнес на інші території різні за обсягами.
– А з Києва переїжджають підприємства?
– Ні, такої тенденції ми не спостерігаємо. У нас були запити від підприємств із Київської області, що займаються енергоефективними технологіями, які шукали новий виробничий майданчик. І наші співробітники займались цим питанням.
Багато підприємців, перебуваючи в стресовому стані, ще не вирішили остаточно майбутнє своїх бізнесів. Деякі вагаються, чи доцільно перечекати до нашої перемоги або вже починати будувати нове бізнес-життя в нових умовах. Саме для таких бізнесменів важливо побачити, що місцева влада готова їх прийняти і підтримати, а не лише поставити в графік контролюючих заходів.
Загалом киян зараз на Івано-Франківщині чимало, в основному жінки з дітьми. Ви ж знаєте, що Київ – у ризиковій зоні, тому люди виїхали, щоб бути в безпеці.
– Як на таких переселенців реагують місцеві?
– Представники військово-цивільної адміністрації, місцевої влади реагують дуже позитивно. Готові особисто займатися й пошуком житла, особливо якщо йдеться про підприємства, і надавати необхідну допомогу. Виділити когось важко, бо дуже швидко реагують усі та працюють як команда. Всі спеціалісти, керівники на месенджерах, а не переписуються якимось формальними листами. На дзвінки й повідомлення відповідають не миттєво, але дуже швидко.
Та всі ми люди й можемо створювати, залежно від наших характерів, про себе краще чи гірше уявлення. Я не відчуваю якогось специфічного ставлення до тих, хто приїхав. Якщо ми поводимось гідно, то до нас також ставляться відповідно, з розумінням. Країна в біді і потрібно один одного підтримувати.
– Малий бізнес і середній теж евакуюється?
– З малим бізнесом трохи інша ситуація. Ми зустрічалися з місцевими представниками однієї з бізнес-асоціацій, в якій дві категорії членів. Перші – ті, що надають послуги. Скажімо, маленькі пекарні або барбершопи. Вони готові послуги і тут надавати, бо вони потрібні. Чи, наприклад, організації, які надають побутові послуги. Хімчистки, пральні, перукарні. Місцеві подібні бізнеси частково закриті. Зокрема, через те, що їхні співробітники і власники виїхали, бо Івано-Франківськ умовно безпечне місто. А потреба в послугах навіть збільшилася, бо приїхало багато людей. Тому малий бізнес, який надає послуги, знаходить тут собі роботу.
Але є й інша частина малого і середнього бізнесу. Це підприємства торгівлі, підприємства, які щось виробляли, якісь мали майстерні. Їхні власники прямо кажуть, що не знають, що тепер робити. Бо їхній персонал, який і так був невеликий, роз’їхався. Хтось служить в теробороні, хтось – у ЗСУ.
Окрім того, це зовсім інший регіон. Вдома в тебе є складські приміщення, твої офіси, зв’язки і т. ін.. Зараз оці логістичні зв’язки зруйновано й треба все починати з нуля.
Це також впливає на загальну ситуацію. Тому якраз малий і середній бізнес, ті ініціативи, які оголошено урядом щодо спрощення умов ведення бізнесу, виглядають доцільними. Як воно працюватиме далі, ми, звичайно, перевіримо, але загальне враження, що уряд рухається правильним шляхом.
“КОМПАНІЇ, ЯКІ ЗАЛИШАТИМУТЬСЯ В РОСІЇ, НЕ ЗМОЖУТЬ БУТИ ОПЕРАТИВНИМИ І ПОВНОЦІННО ПРАЦЮВАТИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ”
– Ви говорите про податкову реформу?
– Так. Звісно, ми повинні обережно ставитися, але це в нас уже професійна деформація, тому що Рада бізнес-омбудсмена спеціалізується на питаннях умов введення бізнесу, і зокрема на адмініструванні податків. Та про це зарано говорити, давайте пізніше, коли матимемо якусь статистику.
– Як на мене, влада пішла на безпрецедентні кроки. З одного боку, ми бачимо, що є зниження податків, і вибір, скільки платити, а також дозвіл ввозити імпортні товари без сплати мита і ПДВ, з іншого – уряд покладається на сумлінність представників бізнесу. Чи виправдана ця довіра? Якщо підприємці не платитимуть податків, посилаючись на війну й труднощі, що робитимемо з дохідною частиною бюджету, від якої залежать соціальні виплати?
– Якщо казати про логіку, яку закладено в ці ініціативи, то вона, на мій погляд, наступна. Зараз потрібно, щоб люди могли принаймні прогодувати себе самі й за змогою максимально забезпечити потреби інших людей своїми послугами і товарами. Щодо бюджету, то я впевнена, що війна катастрофічно позначиться на державному бюджеті, і це ще буде підсилено потребою в усіляких додаткових платежах у зв’язку з переміщенням людей. Тому що переміститися в просторі можливо, але щодня щось треба їсти, оплачувати рахунки за проживання, і на таку допомогу урядом теж виділяються певні кошти.
А розриви між дохідною і видатковою частинами держбюджету будуть, думаю, покриватися не за рахунок податків, а за рахунок макрофінансової допомоги від міжнародної спільноти, на яку покладається уряд. Бо неможливо очікувати, що воно податками навіть за новою спрощеною схемою якимось чином перекриється. Спрощення необхідно для того, щоб не заважати працювати тим, хто може.
Проте і бізнес має бути відповідальним. Якщо є можливість сплачувати податки, то це необхідно робити. До речі, з податковою тематикою також пов’язані питання переміщення підприємств. Регіональні податкові органи надзвичайно зацікавлені також і в перереєстрації підприємств в їх регіонах. Тож і з цього боку можна діяти сприятливо, демонструючи з боку влади привітний характер, а можна “підтискати” тих, хто перебрався. Саме від збалансованого діалогу бізнес-влада і буде залежати, чи залишаться або розширять свій бізнес в західних регіонах підприємці (і в яких саме регіонах).
– Читаю декого з підприємців у соцмережах, пишуть, що сплатили податки наперед.
– І серед підприємств, які сплатили податки наперед, чимало відомих, в яких зокрема досить одіозні кінцеві бенефіціари. Зараз вони демонструють налаштованість на проукраїнську позицію і патріотизм. Якщо з них візьмуть приклади й інші бізнеси, це буде чудовою демонстрацією гуртування нації навколо потреби вижити і перемогти.
– Як вважаєте, після перемоги підприємствам, які виїхали, варто повертатися в регіони, звідки вони виїхали?
– Я думаю, що так, але мені більш імпонує думка про розширення географії цих релокованих бізнесів. Після перемоги буде величезний ринок можливостей через необхідність відбудувати регіони і забезпечити потреби людей. Хоча в ці дні це звучить доволі драматично і важко міркувати про це (особливо, на тлі геноциду на Київщині та Маріуполі).
Потрібно буде практично все, люди повертатимуться додому. Програмою-мінімум для них буде зробити ремонт у своїй оселі, де пішли тріщини від того, що поряд рвалися снаряди. А програмою-максимум – будівництво нового житла на місці зруйнованого. Це тягне за собою все інше: соціальні послуги, послуги з життєзабезпечення, купівлю будівельних матеріалів, продуктів, одягу тощо. Буде величезний підйом економіки і збільшення валового внутрішнього продукту. Цього треба дочекатися, але не пасивно, а проактивно. У нас свій економічний фронт, й ми маємо підтримувати економіку таким чином, яким можемо. Тому президент і його команда, на мою думку, постійно працюють з ідеями спрощення ведення бізнесу, аби підприємці витримали і вижили.
– Польща хоче додатково оподаткувати компанії, які продовжують працювати в росії й не йдуть з ринку, попри війну в Україні. Нам потрібно це робити щодо таких підприємств? Є ж такі, які працюють і в Україні, й у росії.
– Це дуже складне для практичного втілення питання. У нас немає якогось реєстру з бенефіціарами російськими, його потрібно буде створити. Як правило, підприємства, які легко ідентифікувати серед тих, які так себе поводять, випускають товари масового вжитку. Деякі з них не так легко замінити. І ми матимемо ситуацію, коли ціна для нас виросте, а виробник нічого не втратить. Дуже важливо працювати зі штаб-квартирами таких організацій.
– Переконувати їх піти з російського ринку?
– Так, це не менша робота, ніж переконати колективний захід “закрити нам небо”. Тут важливо зазначити, що вже зараз санкції працюють на таке переконання. Якщо підтримувати санкційну політику в довготривалій перспективі, результат буде. Компанії, які залишатимуться в росії, не зможуть бути оперативними і повноцінно працювати на світовому ринку. Тому що вся світова фінансова система, весь фінансовий кровообіг світу матиме функційні тромби для цих компаній.
Я впевнена, що структура власності компаній, які не пішли, скоріше за все, така, що самі бренди – це міноритарні акціонери, а мажоритарні акціонери там якраз російські. Інакше б вони вже зачинилися. З кожною компанією і необхідно розбиратись окремо, зважаючи на її стиль корпоративного управління.
– Правлячій партії росії запропонували націоналізувати виробничі потужності іноземних компаній, які повідомляють про закриття виробництв.
– Цього можна було очікувати, це абсолютно в диктаторському стилі.
– Як це узгоджується з міжнародним правом?
– Усе, що робить зараз рф, взагалі не узгоджується з міжнародним правом. Вона порушила все, що можна, тому виокремити щось, мабуть, було б складно.
– Тим не менш, ці компанії потім можуть звертатися в міжнародні суди і вимагати компенсацій.
– Теоретично це має бути частиною репарацій або спеціального механізму відшкодування збитків. Але спочатку потрібно оголосити остаточну перемогу.
Нагадаю вам, що у нас відбувається війна без оголошення війни. Вона може тривати роками, але наслідки для рф будуть карколомними.
– Якщо війна триватиме роками, наші західні партнери до неї не звикнуть, не перестануть допомагати?
– Західні партнери зараз абсолютно точно розуміють ризики від того, що ситуація затягнеться. Бо недооцінили їх у 2014-2015 роках. Тому те, що вони не допрацювали в ті роки, тепер потрібно більш оперативно довести до кінця. Принаймні, це очевидно, для тих європейських лідерів, яких ми чуємо публічно.
– Якщо враховувати досвід інших країн, що може допомогти Україні перезапустити економіку після війни?
– Зараз дуже активно згадується “план Маршала”, який діяв після Другої світової війни в Європі. Під цим планом свого часу підписалися країни, які до нього долучилися. Це країни нинішнього Європейського Союзу. Нагадаю, що Радянський Союз тоді від нього відмовився.
У чому полягала ідея цього плану? Це не була альтруїстична допомога чи подарунки. Це була допомога інтересів. США, які надавали цю допомогу, також ставили за вимогу за допомогою заходів плану, будувати в країнах нинішнього Євросоюзу демократичні й ринкові стосунки. Тобто так вибудовувалась ліберальна економічна модель.
Водночас у Радянському Союзі також відновлювалася економіка і також підйом був неймовірний. Але економічні стосунки будувались трохи іншого зразка, що надалі привели до краху цієї махіни.
Якщо зараз розмірковувати про План Відновлення України, то звичайно, в ньому мають бути також умови не лише про надання прямої матеріальної допомоги для відбудови держави, а й про проведення реформ і спрямування зусиль на економічні перетворення, на розвиток приватного сектору, на сприяння національній економіці. Це може не дуже сподобається нашим партнерам, але питання підтримки українського виробника зараз звучить зовсім по-іншому. Можливо, ідея зараз має бути в тому, щоб робити сприятливі умови тим компаніям (як з іноземними інвестиціями, так і з українськими інвестиціями), які виробляють свою продукцію на території України. І це дасть нам нову економічну стійкість і можливості для відбудови економіки України та розвитку економіки регіону, в цілому.
Інтерв’ю зробила Тетяна Бодня, “Цензор.НЕТ”
Читати інтерв’ю за посиланням.