Скарга на: Головне управління ДПС у м. Києві (ГУ ДПС)
Суть скарги: Рада отримала скаргу від компанії з м. Києва, яка спеціалізується на онлайн-продажі авіаквитків та пов’язаних супутніх послуг (бронювання місць в салоні літака, бронювання послуг з обслуговування у VIP- залах аеропортів, тощо). Підприємство надає послуги та отримує оплату за них виключно дистанційно (через мережу Інтернет), без будь-яких прямих контактів з клієнтами. Занепокоєння підприємства викликала практика податкових органів щодо дуже широкого трактування законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО). Хоча РРО за своєю сутністю призначений для роботи з прийманням готівки, українські податкові органи часто вимагають їх застосування і при будь-яких інших «проміжних» формах розрахунків, окрім класичного перерахування на поточний банківський рахунок продавця з поточного рахунку покупця або через касу банку. Наприклад, існує дискусійна позиція щодо необхідності використання РРО при здійсненні розрахунків через платіжні термінали. Неоднозначним є й ставлення податкових органів до здійснення розрахунків через онлайнові платіжні-системи (LIQPAY, PORTMONE тощо).
З метою уникнення ризиків у майбутньому, компанія попросила ГУ ДПС надати роз’яснення, що при здійснюваній нею діяльності застосовувати РРО не потрібно. Та отримане компанією роз’яснення залишило більше питань, аніж відповідей. Ба більше, при його прочитанні залишалось загальне враження, що податковий орган все ж очікує від компанії застосування РРО. Будучи категорично не згодною з таким підходом, компанія звернулась до Ради зі скаргою на ГУ ДПС.
Вжиті заходи: Вивчивши матеріали скарги, інспектор Ради дійшов висновку, що стурбованість підприємства діями ГУ ДПС дійсно має під собою підґрунтя. Одержане роз’яснення не було достатньо чітким та залишало відкритим простір для інтерпретацій. Водночас, з точки зору Ради, податковий орган мав усі підстави чітко відповісти підприємству, що при описаній ним моделі діяльності використовувати РРО не потрібно, та й навряд чи можливо. Адже не можна залишати поза увагою, що Скаржник ніколи фізично не перетинається із споживачами тих послуг, які він продає. Наприклад, коли Скаржник виступає посередником при реалізації авіаквитків, то квитки у вигляді електронних документів надсилаються на електронну пошту покупця після отримання оплати на банківський рахунок компанії з банківської картки покупця через Інтернет. Безпосередньо ж послуги надаються вже власне авіаперевізником, без будь-якої участі Скаржника.
За такої бізнес-моделі, з точки зору Ради, немає причин вимагати від підприємства застосовувати РРО. Це призвело би до створення ірраціональної та не притаманної світовій практиці ситуації, коли Скаржник та подібні до нього фірми, отримуючи кошти на свій банківський рахунок через онлайнові платіжні-системи, змушені були б проводити такі операції через РРО (так, ніби вони одержують готівку). Після цього, щоб хоч якось виконати вимоги закону, їм довелося б надсилати фіскальні чеки, роздруковані за допомогою РРО, покупцям, наприклад – поштою або кур’єрською службою. Адже в Україні наразі поки що лише тестуються і не впроваджені у промислове використання так звані “програмні РРО”, які мають дозволити видавати фіскальні чеки у електронній формі. При цьому треба враховувати, що покупцями авіаквитків можуть бути й громадяни або іноземці, які не перебувають в Україні на момент придбання та оплати квитків (лише уявіть значну вартість та практичну безглуздість надсилання українського фіскального чеку, скажімо, до Австралії!). За такого гіпотетичного сценарію також виникало б безліч додаткових проблемних питань (наприклад, який день вважати днем здійснення розрахунків, якщо покупець-нерезидент здійснив онлайн-платіж вночі, у неробочий для компанії час), на які в законодавстві та практиці також немає чітких відповідей.
Рада вирішила звернутись до вищого за рівнем органу – ДПС України, з проханням вивчити питання та надати Скаржникові нове роз’яснення замість виданого ГУ ДПС.
Результат: За результатами розгляду ДПС України видало нове роз’яснення, в якому детально проаналізувала питання Скаржника. З деякими міркуваннями Ради податковий орган погодився, з іншими – ні. Втім, остаточна відповідь щодо конкретних обставин Скаржника була чітка: «Враховуючи наведений приклад, якщо споживач, використовуючи мережу Інтернет, здійснив замовлення товару (послуги) та отримав його через Інтернет в електронному вигляді, і розрахунок за цей товар (послугу) було здійснено із застосування електронного платіжного засобу за допомогою платіжних систем [таких-то], і відсутній фізичний контакт з отримувачем товарів (послуг), такі операції здійснюються без використання РРО».
Хоча надане роз’яснення не має формального статусу “індивідуальної податкової консультації” (яка звільняє від відповідальності у разі слідування ній) – воно все ж стало важливим та цінним підтвердженням для Скаржника, що той побудував свою бізнес-модель правильно та законно. Скаржник залишився задоволений отриманим роз’ясненням та подякував Раді за підтримку. Справу успішно закрито
